Ракета Х-35 являє собою малогабаритну дозвукову крилату протикорабельну ракету радянсько-російського виробництва, призначену для ураження надводних кораблів водотоннажністю до 5000 тонн. Її ключові переваги — низька висота польоту, універсальність носіїв і відносно невисока вартість порівняно з надзвуковими аналогами.

Система поєднує інерційне наведення з активною радіолокаційною головкою самонаведення, а модернізовані варіанти доповнені супутниковою навігацією. Базова дальність становить 130 км, у версії Х-35У вона зростає до 260 км.

Ракета входить до складу корабельного комплексу «Уран», берегового «Бал» і може застосовуватися з літаків та вертольотів, що робить її одним із найпоширеніших засобів такого класу у кількох країнах світу.

Розробка малогабаритної протикорабельної ракети, відомої сьогодні як Х-35, стартувала наприкінці 1970-х років у машинобудівному конструкторському бюро «Зірка». Конструктори отримали завдання створити відносно недорогу, компактну й ефективну зброю для ураження катерів, корветів, фрегатів і транспортів водотоннажністю до п’яти тисяч тонн. На той момент радянський флот уже мав потужні надзвукові комплекси, проте вони були великими, дорогими і важкими для розміщення на кораблях середнього тоннажу. Нова ракета мала стати масовим інструментом тактичного рівня.

Офіційне рішення про розробку комплексу «Уран» із ракетою індексу 3М24 було оформлене у 1983–1984 роках. Головним конструктором став Г. І. Хохлов. Перші пуски відбулися у листопаді 1985 року з берегової позиції. Шлях до серійного зразка виявився довгим: значна частина випробувань припала на період економічних труднощів початку 1990-х. Допомогла зацікавленість індійських ВМС — контракт на експортний варіант Х-35Е дозволив завершити доведення і розгорнути виробництво. Державні випробування корабельного комплексу пройшли у 2003 році, після чого ракету офіційно прийняли на озброєння ВМФ Росії. Береговий комплекс «Бал» завершив випробування наступного року.

Конструкція та аеродинамічна схема

Ракета виконана за класичною нормальною аеродинамічною схемою з хрестоподібним розташуванням крила і стабілізаторів. Корпус циліндричний, діаметром 0,42 м. У носовій частині розміщена радіолокаційна головка самонаведення під радіопрозорим обтічником. Далі йде відсік апаратури управління, бойова частина, паливний бак і маршовий двигун. Повітрязабірник виконаний у вигляді напівзаглибленого тунелю в нижній частині корпусу — таке рішення зменшує лобовий опір і покращує маскування.

Для корабельного, берегового та вертолітного варіантів використовується твердопаливний стартовий прискорювач, який відділяється після набору необхідної швидкості. Авіаційний варіант стартує без нього. Крило і оперення складаються під час зберігання в транспортно-пусковому контейнері і розкриваються після пуску. Така компоновка дозволила отримати компактний виріб, який легко розміщується навіть на невеликих кораблях.

Маршовий двигун — турбореактивний двоконтурний. Він працює на авіаційному керосині і забезпечує крейсерську швидкість близько 0,8–0,85 Маха. Запуск двигуна відбувається за допомогою піропатрона після відділення прискорювача. Економічність силової установки стала одним із ключових факторів збільшення дальності у модернізованих версіях.

Технічні характеристики основних варіантів

Нижче наведено узагальнені дані, зібрані з офіційних каталогів і відкритих технічних описів. Цифри можуть дещо відрізнятися залежно від конкретного носія і комплектації.

Параметр	Х-35 / Х-35Е	Х-35У / Х-35УЕ
Довжина (з прискорювачем / без)	4,4 м / 3,85 м	4,4 м / 3,85 м
Діаметр корпусу	0,42 м	0,42 м
Розмах крила	1,33 м	1,33 м
Стартова маса (корабельна / авіаційна)	620 кг / 520 кг	670 кг / 550 кг
Маса бойової частини	145 кг	145 кг
Дальність	5–130 км	7–260 км
Швидкість польоту	0,8 М	0,8–0,85 М
Висота маршової ділянки	10–15 м	10–15 м
Висота кінцевої ділянки	3–5 м	близько 4 м

Дані наведені згідно з матеріалами офіційного каталогу Федеральної служби з військово-технічного співробітництва та відкритими технічними описами. Бойова частина — осколково-фугасна проникаючого типу. Вона розрахована на ураження корабельних конструкцій за рахунок кінетичної енергії проникнення та подальшого фугасного ефекту.

Система наведення та профіль польоту

На маршовій ділянці ракета летить за програмою інерціальної системи з корекцією від радіовисотоміра. Висота утримується в межах 10–15 метрів над поверхнею моря. Такий профіль різко зменшує дальність виявлення корабельними радіолокаційними станціями. На кінцевій ділянці, коли активна головка самонаведення захоплює ціль, ракета знижується до 3–5 метрів — фактично до рівня гребенів хвиль.

Базова головка АРГС-35 забезпечувала захоплення цілі на дальності близько 20 км. У модернізованих варіантах застосовано активно-пасивну головку «Грань-К» з дальністю захоплення до 50 км. Додатково введена супутникова навігація (ГЛОНАСС/GPS), що підвищує точність виходу в район цілі і дозволяє програмувати складні маршрути з кількома точками зміни курсу. Це особливо корисно при атаці в прибережній зоні, серед островів чи у вузькостях.

Низька ефективна поверхня розсіювання, дозвукова швидкість і надмала висота польоту створюють серйозні труднощі для систем протиповітряної оборони корабля. Час реакції скорочується до мінімуму, а можливість застосування засобів радіоелектронної боротьби обмежена коротким інтервалом кінцевого наведення.

Модифікації та еволюція

Базовий варіант Х-35 (3М24) і його експортна версія Х-35Е стали основою. У 2000-х роках з’явилася уніфікована модифікація Х-35У. Головні зміни — збільшений запас палива за рахунок оптимізації повітряного каналу і компактнішого двигуна, удосконалена система наведення з супутниковою корекцією та активно-пасивною головкою. Дальність зросла майже вдвічі — до 260 км. Експортний аналог отримав позначення Х-35УЕ.

Існують також версії для вертольотів (з укороченим прискорювачем) і чисто авіаційні. Окремо варто згадати можливості застосування по наземних цілях у модернізованих зразках — завдяки супутниковій навігації ракета може працювати не лише по радіоконтрастних морських об’єктах.

Носії та комплекси застосування

Універсальність — одна з сильних сторін системи. Корабельний комплекс 3К24 «Уран» встановлюється на кораблі різних класів: від малих ракетних катерів до фрегатів. Пускові установки нахилені, ракети розміщуються в герметичних транспортно-пускових контейнерах. Залп може складатися з кількох ракет з інтервалом 2–3 секунди.

Береговий комплекс «Бал» (3К60) — мобільний. До його складу входять самохідні пускові установки (зазвичай по вісім ракет), транспортно-заряджаючі машини, пункти управління і машини цілевказівки. Комплекс може розгортатися на відстані до 10 км від берегової лінії і вести вогонь із закритих позицій. Повний боєкомплект одного комплексу сягає кількох десятків ракет.

Авіаційні носії включають Су-30, Су-34, Су-35, МіГ-29К, вертольоти сімейства Ка-27/Ка-28 та інші. Для авіаційного застосування ракета не потребує стартового прискорювача, що зменшує її масу.

Порівняння з близькими системами

За масогабаритними характеристиками і концепцією Х-35 часто порівнюють з американською AGM-84 Harpoon. Обидві ракети дозвукові, мають подібну дальність базових версій і призначені для ураження кораблів середнього класу. Х-35 легша, має дещо меншу бойову частину, проте виграє за рахунок нижчої висоти кінцевої ділянки і, за деякими оцінками, кращої захищеності головки самонаведення від перешкод. Французька Exocet і шведська RBS-15 займають близьку нішу, але відрізняються деталями систем наведення і логістикою застосування.

Перевага російської системи полягає в широкій уніфікації між корабельним, береговим і авіаційним варіантами. Це спрощує виробництво, навчання персоналу і матеріально-технічне забезпечення.

Бойове застосування та актуальний статус

Перші експортні поставки пішли до Індії у другій половині 1990-х років. Згодом ракету або її аналоги отримали В’єтнам, Алжир, М’янма, Венесуела та інші країни. Північна Корея створила власну версію на основі конструкції Х-35.

У сучасних конфліктах ракета застосовувалася як проти кораблів, так і по наземних об’єктах. Модернізовані зразки з супутниковою навігацією розширили спектр можливих цілей. За відкритими даними, у деяких епізодах фіксувалася низька точність при роботі по наземних об’єктах у складних умовах, що характерно для систем, спочатку оптимізованих під морські радіоконтрастні цілі.

Станом на середину 2020-х років виробництво і модернізація продовжуються. Комплекс «Бал» залишається одним із основних засобів берегової оборони, а авіаційні варіанти інтегровані в озброєння сучасних ударних літаків. Ракета Х-35 зберегла свою нішу як відносно масовий, універсальний і досить ефективний інструмент ураження надводних цілей на тактичних дистанціях.