2 вересня 1945 року о 9:04 за токійським часом на палубі американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці міністр закордонних справ Мамору Сігеміцу поставив перший підпис під актом про капітуляцію Японії. За ним — начальник Генерального штабу Йосідзіро Умедзу. Прийняв капітуляцію верховний командувач союзних держав генерал Дуглас Макартур, після чого документ скріпили представники США, Китайської Республіки, Великої Британії, СРСР, Австралії, Канади, Франції, Нідерландів і Нової Зеландії.

Церемонія тривала близько двадцяти трьох хвилин і формально завершила Другу світову війну. Імператор Хірохіто сам документ не підписував: від його імені діяли урядовий і військовий уповноважені. Два примірники — союзний і японський — розійшлися різними архівами, а на одному з них канадський полковник підписався не на тому рядку, і це ледь не зірвало прийняття японською стороною.

Нижче — не короткий «список імен із Вікіпедії», а розклад, кого саме обрали, чому саме їх, що стоїть за кожним підписом і які помилки досі кочують українськими та світовими текстами про цей ранок.

Двадцять три хвилини на палубі «Міссурі»

Небо над затокою того ранку було сірим, як метал корабельної броні. Понад двісті п’ятдесят кораблів союзників стояли на якорі. Японську делегацію з одинадцяти осіб привіз есмінець «Ленсдаун». На палубі «Міссурі» їх зустріли мовчанням і поглядами кількох сотень кореспондентів. Оркестр грав не тріумфальний марш, а стриманий реквієм.

Стіл стояв просто неба. На ньому лежали два примірники англійською: один для союзників, другий — для Японії. Сігеміцу, який ходив із тростиною після втрати ноги ще в 1930-х, кілька секунд шукав місце для підпису. Макартур тихо наказав показати йому рядок. Час зафіксували як 9:04. Умедзу підписався о 9:06, не промовивши жодного слова, відсалютував і відступив.

Макартур прийняв капітуляцію о 9:08 не як представник однієї країни, а як Верховний командувач союзних держав — саме ця формула зробила його підпис юридичним «замком» усього документа.

Поруч із ним стояли двоє людей, яких спеціально витягли з японського полону: американський генерал Джонатан Вейнрайт, який здав Батаан і Коррехідор, і британський генерал Артур Персіваль, який здав Сінгапур. Це була навмисна постановка: ті, кого Японія принизила 1942-го, дивилися, як імперія ставить підпис 1945-го. Макартур використав кілька ручок — дві з них одразу віддав Вейнрайту і Персівалю.

Далі підписи йшли хвилина за хвилиною. Останнім о 9:22 розписався новозеландський віце-маршал авіації Леонард Ізітт. О 9:25 капітуляція набрала чинності. Над затокою пройшла хвиля літаків. Війна, що тривала 2194 дні, офіційно скінчилася на палубі одного лінкора.

Японська сторона: чому саме Сігеміцу і Умедзу

Імператор Хірохіто 15 серпня оголосив по радіо про прийняття Потсдамської декларації, але сам на «Міссурі» не з’явився. Кабінет принца Хіґасікуні довго не міг знайти охочих поставити підпис під ганьбою. Прем’єр як член імператорської родини їхати не міг. Принц Фумімаро Коное відмовився. Залишилися двоє, які прийняли особисте звернення імператора.

Мамору Сігеміцу підписував «за наказом і від імені Імператора Японії та японського уряду». Дипломат старої школи, він уже знав канадського полковника Косгрейва ще з шанхайських часів — їхні погляди на мить зустрілися на трапі, перш ніж обличчя знову стало кам’яним. Йосідзіро Умедзу ставив підпис «за наказом і від імені Імператорського генерального штабу». Військовик до мозку кісток, він вважав капітуляцію особистою поразкою армії й підписував мовчки, майже з відразою.

Разом із ними на палубу піднялися ще дев’ятеро супровідників, які не підписували акт, але відповідали за його виконання: генерал-майор Яцудзі Наґай, Кацуо Окадзакі, контр-адмірал Садатосі Томіока, Тосікадзу Касе, генерал-лейтенант Сюіті Міякадзі, контр-адмірал Ітіро Йокояма, Сабуро Ота, капітан Кацуо Сіба, полковник Кадзусі Суґіта. Це була не «парадна делегація», а робоча група, якій належало розіслати накази по всіх театрах — від Маньчжурії до бірманських джунглів.

Поширена плутанина початківців: нібито «Японію підписав імператор». Ні. Хірохіто того ж дня видав окремий імператорський рескрипт, яким наказав уряду й ставці підписати акт і виконати накази Верховного командувача союзників. Рескрипт і акт — різні документи. Перший тримає внутрішню легітимність у японській правовій традиції, другий — зовнішню перед союзниками.

Союзники за столом: повний список підписантів

Після Макартура документ підписали дев’ять представників держав, що воювали з Японією. Порядок був політичним, не алфавітним: спочатку чотири головні держави Потсдамської формули, далі домініони і європейські союзники.

Час (ток. час)	Підписант	Країна / статус	Посада на момент підпису
9:04	Мамору Сігеміцу	Японія	Міністр закордонних справ
9:06	Йосідзіро Умедзу	Японія	Начальник Генерального штабу
9:08	Дуглас Макартур	Союзні держави	Верховний командувач союзних держав
9:12	Честер В. Німіц	США	Адмірал флоту, головнокомандувач ТО
9:13	Сюй Юнчан	Китайська Республіка	Генерал, начальник управління військового наказу
9:14	сер Брюс Фрейзер	Велика Британія	Адмірал, командувач Британським тихоокеанським флотом
9:16	Кузьма М. Дерев’янко	СРСР	Генерал-лейтенант, уповноважений Ставки ВГК
9:17	сер Томас Блеймі	Австралія	Генерал, головнокомандувач австралійськими силами
9:18	Лоренс Мур Косгрейв	Канада	Полковник, військовий аташе
9:20	Філіпп Леклерк	Франція (тимчас. уряд)	Генерал корпусу армії
9:21	Конрад Е. Л. Гелфріх	Нідерланди	Віцеадмірал
9:22	Леонард М. Ізітт	Нова Зеландія	Віцемаршал авіації

Дані зведені за текстом Instrument of Surrender і хронологією церемонії Національного архіву США та військово-морських зведень. Розбіжності в хвилинах у різних перевиданнях зазвичай стосуються округлення, а не іншої послідовності імен.

Кузьма Миколайович Дерев’янко — уродженець села Косенівка на Уманщині. Його призначили телеграмою Ставки 27 серпня: потрібна була людина, яка вміла говорити японською, знала Далекий Схід і могла представляти СРСР поруч із Макартуром без зайвого політичного шуму. Разом із ним на палубі стояли генерал авіації Микола Воронов і контр-адмірал Олександр Стеценко; перекладач Борис Одуд теж був українцем. Для читача-початківця важливо не змішувати «підписав від СРСР» і «українець поставив крапку у війні» — юридично підпис був радянський, біографічно — людини з Черкащини.

У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли в шкільній роботі Макартура називали «єдиним, хто підписав акт», а Дерев’янка взагалі викреслювали, бо в короткому українському переказі згадували лише «Сігеміцу, Умедзу і Макартура». Повний ряд — два японці, один верховний командувач і дев’ять національних представників.

Документ, який тримав імператора «під рукою» союзників

Акт короткий. Японія приймає умови Потсдамської декларації від 26 липня 1945 року, до якої згодом приєднався СРСР. Проголошується беззастережна капітуляція Імператорського генерального штабу, усіх японських збройних сил і всіх сил під японським контролем — де б вони не були. Влада імператора й уряду ставиться в підпорядкування Верховному командувачу союзних держав, який має право робити все потрібне для виконання умов.

Саме ця остання формула пояснює, чому Хірохіто залишився на троні, але вже не як суверен у старому сенсі. Для початківця: акт — не «мирний договір». Мирний договір із Японією підпишуть лише 1951 року в Сан-Франциско, і СРСР його не підпише. Акт 2 вересня — інструмент припинення вогню і передачі влади окупаційній адміністрації Макартура.

Два примірники мали однакову силу. Союзний опинився у Вашингтоні: 7 вересня його показали президенту Трумену, 1 жовтня передали до Національного архіву США. Японський зберігається в Дипломатичному архіві Міністерства закордонних справ Японії. Фактичні копії розійшлися країнами-підписантами; китайський примірник пізніше отримав статус національної реліквії на Тайвані.

Міні-кейс: підпис не на тому рядку

Полковник Лоренс Мур Косгрейв під час Першої світової втратив око. На японському примірнику він поставив підпис на рядок нижче — на місце, призначене Франції. Леклерк, Гелфріх та Ізітт зсунулися ще нижче, і для Нової Зеландії місця майже не лишилося. Японська делегація спочатку відмовилася приймати зіпсований примірник.

Начальник штабу Макартура генерал Річард Сазерленд викреслив друковані назви країн, вписав їх від руки на правильні місця й завізував кожну правку. Японці прийняли виправлення. На союзному примірнику Косгрейв підписався правильно. Цей епізод рідко потрапляє в короткі довідки, хоча саме він показує, наскільки крихкою була «залізна» церемонія: одна людина з пошкодженим зором могла поставити під сумнів юридичну чистоту кінця світової війни.

Поширені помилки й міфи про тих, хто підписав акт

Короткі енциклопедичні картки годують одними й тими самими спрощеннями. Нижче — те, що найчастіше плутають читачі, студенти й навіть автори річницьких матеріалів.

• «Акт підписав імператор Хірохіто». Ні. Він видав рескрипт, яким наказав підписати. На палубі його не було.
• «Макартур підписав від США». Німіц підписав від США. Макартур — від усіх союзних держав як Верховний командувач.
• «Від СРСР підписував Жуков / Василевський / Сталін». Ні. Уповноваженим був генерал-лейтенант Дерев’янко.
• «Капітуляцію прийняли тільки чотири держави». Чотири названі в преамбулі прийняття (США, Китай, Британія, СРСР), але підписи поставили ще п’ять країн.
• «Прапор на “Міссурі” — той самий, що висів над Білим домом 7 грудня 1941-го». Капітан корабля пізніше пояснював: звичайні запасні полотнища. Окремо виставили прапор командора Перрі 1853–1854 років — і його навіть довелося розвернути виворотом через крихкість тканини.
• «Після 2 вересня жоден японець більше не воював». Окремі гарнізони складали зброю тижнями й місяцями. Хіроо Онода здався на Філіппінах лише 1974 року — після особистого наказу свого колишнього командира.

Для досвідченого читача окрема пастка — плутати акт 2 вересня з регіональними інструментами капітуляції: у Нанкіні 9 вересня, на Філіппінах 3 вересня, у Південно-Східній Азії 12 вересня. Це виконання головного акта, а не його заміна.

Інші капітуляції, без яких картина крива

Головний акт закривав війну як систему. Але Японія тримала армії від Сахаліну до Сінгапуру, і кожен театр потребував власного столу. 3 вересня в Баґіо генерал Томоюкі Ямасіта підписав здачу сил на Філіппінах. 9 вересня в Нанкіні генерал Ясудзі Окамура склав повноваження перед китайським командуванням Хе Їнціня. 12 вересня в Сінгапурі капітулювали сили Південної армії.

Радянсько-японська війна, що почалася 9 серпня, формально теж згорталася після 2 вересня, але бої на Курилах і в Маньчжурії ще кілька днів мали власний ритм. Саме тому в СРСР 3 вересня оголосили Днем Перемоги над Японією — календарна мітка, яка в Україні майже не прижилася, зате пояснює, чому в радянських підручниках «кінець війни» інколи зсували на день пізніше за токійську церемонію.

Довга тінь документа — окупація Японії, нова конституція 1947 року, збереження інституту імператора і відмова від війни в статті 9. Підписи на «Міссурі» не лише зупинили стрілянину. Вони задали рамку, у якій Японія перестала бути імперією в старому сенсі й стала державою під наглядом.

Коли можна розібратися самостійно, а коли потрібен архівіст

Початківець закриває запит «хто підписав акт капітуляції Японії», звіривши імена з таблицею вище і відкинувши міф про імператора за столом. Цього достатньо для шкільного реферату, вікторини чи короткої довідки.

Далі вже починається робота з джерелами. Якщо потрібно цитувати точний рядок документа, порівнювати японський і союзний примірники, перевіряти правки Сазерленда чи встановлювати, який саме факсимільний відбиток потрапив до конкретного музею, без первинних зібрань не обійтися. Національний архів США тримає союзний оригінал; японський МЗС — свій примірник. Фотопалуби «Міссурі» з підписами існують у кількох ракурсах, і на них видно навіть те, як Сігеміцу нахиляється над папером.

Чек-лист самоперевірки, перш ніж повторювати «факт» далі:

1. Чи названі обидва японські підписанти — і урядовий, і військовий?
2. Чи відділений підпис Макартура від підпису Німіца?
3. Чи є в списку всі дев’ять національних представників, а не лише «велика четвірка»?
4. Чи не приписано імператору власноручний підпис на акті?
5. Чи не змішано акт 2 вересня з Сан-Франциським мирним договором 1951 року?
6. Якщо згадується Дерев’янко — чи вказано його повноваження від СРСР, а не «від України» як держави 1945 року?

За моїм досвідом роботи з річницькими текстами останніх років, саме пункти 2, 4 і 6 ламаються найчастіше: автори стискають історію до трьох прізвищ і втрачають юридичну анатомію документа.

Питання, які люди реально ставлять після основного запиту

Хто підписав акт капітуляції Японії від Японії? Мамору Сігеміцу — від імператора й уряду, Йосідзіро Умедзу — від Імператорського генерального штабу.

Хто прийняв капітуляцію? Дуглас Макартур як Верховний командувач союзних держав. Далі свої підписи поставили представники дев’яти країн.

Чи підписував акт Сталін або Хірохіто? Ні. Сталін уповноважив Дерев’янка. Хірохіто видав рескрипт, але на палубі не був.

Чому на одному примірнику підписи «з’їхали»? Канадський полковник Косгрейв через поранення ока промахнувся рядком на японській копії. Сазерленд виправив назви країн від руки.

Де зараз оригінал? Союзний примірник — у Національному архіві США. Японський — у Дипломатичному архіві МЗС Японії. «Міссурі» стоїть як корабель-музей у Перл-Гарборі, і місце столу на палубі позначене окремою табличкою.

Ранок 2 вересня 1945-го вмістився в проміжок між 9:04 і 9:25. У цьому вікні зустрілися кульгавий міністр із тростиною, генерал, який не хотів підписувати поразку армії, п’ятизірковий американець із кількома ручками, українець із Уманщини від імені Москви і канадець, який схибив рядком. Саме вони, а не абстрактні «Японія» і «союзники», поставили імена під кінцем найбільшої війни ХХ століття.