Ташлицька ГАЕС входить до складу Південноукраїнського енергокомплексу і виконує роль маневрової потужності, яка згладжує піки споживання та підтримує стабільну роботу атомних блоків. Станція використовує оборотні гідроагрегати, що дозволяють як виробляти електроенергію в години максимуму, так і закачувати воду в верхню водойму вночі, коли попит падає. Станом на 2026 рік працюють три гідроагрегати загальною потужністю близько 453 МВт у турбінному режимі, а повний проєкт передбачає шість агрегатів і 906 МВт.

Будівництво об’єкта розпочалося ще 1981 року, перші два агрегати введені в 2006–2007 роках, третій пройшов випробувальний пуск наприкінці 2021-го. Основна функція станції — забезпечення частотного резерву, аварійного резерву та підтримка базового режиму Південноукраїнської АЕС. Водночас плани добудови з підвищенням рівня Олександрівського водосховища викликають гострі екологічні та судові суперечки.

Гідроакумулююча станція розташована за три кілометри на південь від Южноукраїнська в Миколаївській області. Вона з’єднує Ташлицьке водосховище (верхнє) з Олександрівським водосховищем на Південному Бузі (нижнє). Розрахунковий напір становить 88,3 м. Власником об’єкта є АТ «НАЕК «Енергоатом».

Історія будівництва та введення в експлуатацію

Ідея створення гідроакумулюючої станції виникла в рамках великого Південноукраїнського енергокомплексу. Початковий проєкт, розроблений інститутом «Укргідропроект», передбачав шість оборотних агрегатів по 150 МВт і ще чотири звичайні гідроагрегати по 250 МВт. Загальна потужність мала сягнути майже 1900 МВт у генераторному режимі. До комплексу планували також Костянтинівську ГЕС вище за течією Південного Бугу. Після протестів екологів і перегляду проєкту від Костянтинівської ГЕС відмовилися, а Ташлицьку ГАЕС обмежили шістьма оборотними агрегатами потужністю 151/216,5 МВт.

Будівельні роботи стартували 1981 року. У 1991-му через економічну кризу та мораторій будівництво зупинили. Відновлення почалося на початку 2000-х. 14 вересня 2006 року перший гідроагрегат запустили в насосному режимі, розпочавши заповнення верхньої водойми. Вже 16 жовтня того ж року він перейшов у турбінний режим і видав першу електроенергію. Другий агрегат ввели в експлуатацію в липні 2007 року. Третій пройшов випробувальний пуск 22 грудня 2021 року після монтажу блокового трансформатора.

За час роботи перших агрегатів станція неодноразово виконувала критичні функції. Зокрема, під час блекауту 23 листопада 2022 року саме Ташлицька ГАЕС у режимі синхронного компенсатора допомогла знизити напругу в мережі 330 кВ і створити умови для запуску третього блоку Південноукраїнської АЕС. У січні 2023 року станція вперше працювала в режимі ручного регулювання відновлення частоти протягом дев’яти діб.

Технічні характеристики та принцип роботи

Ташлицька ГАЕС належить до класичних гідроакумулюючих станцій із оборотними гідроагрегатами. Кожен агрегат може працювати як турбіна-генератор і як насос-двигун. Діаметр робочого колеса насос-турбіни становить 6,3 м, частота обертання — 136,4 об/хв. Максимальний ККД у турбінному режимі сягає 87 %, у насосному — понад 90 %. Видача потужності відбувається на напругу 330 кВ.

Основні споруди включають кам’яно-земляну греблю висотою 50 м і довжиною 1400 м, будівлю станції на шість агрегатів, тунельні водоводи, підвідний і відвідний канали, а також відкритий розподільчий пристрій 330 кВ. Верхньою водоймою слугує частина Ташлицького водосховища, нижньою — Олександрівське.

Параметр	Поточний стан (3 агрегати)	Повний проєкт (6 агрегатів)
Потужність у турбінному режимі	близько 453 МВт	906 МВт
Потужність у насосному режимі	близько 650 МВт	1299 МВт
Розрахунковий напір	88,3 м	88,3 м
Кількість оборотних агрегатів	3	6
Потужність одного агрегату	151 / 216,5 МВт	151 / 216,5 МВт

Дані таблиці базуються на офіційних характеристиках, опублікованих у відкритих джерелах, зокрема на сторінках Вікіпедії та матеріалах Global Energy Monitor станом на 2026 рік. Різниця між турбінною і насосною потужністю типова для оборотних машин і пояснюється різними гідравлічними режимами.

У турбінному режимі вода з верхньої водойми під напором обертає робоче колесо, генератор виробляє електроенергію. У насосному — електродвигун споживає дешеву нічну електроенергію, піднімаючи воду назад. Такий цикл дозволяє накопичувати енергію у вигляді потенційної енергії води і віддавати її в потрібний момент. Час роботи на повній потужності в турбінному режимі становить близько 2,3–2,7 години на добу залежно від обсягу корисної ємності водойм.

Роль у об’єднаній енергосистемі України

Головне завдання Ташлицької ГАЕС — покриття пікових навантажень у південно-західній частині енергосистеми. Атомні станції працюють у базовому режимі і погано переносять різкі зміни потужності. Гідроакумулююча станція бере на себе ці коливання, дозволяючи блокам Південноукраїнської АЕС працювати стабільно. Крім того, станція забезпечує аварійний і частотний резерви.

У режимі синхронного компенсатора гідроагрегати можуть регулювати напругу в мережі без виробітку активної потужності. Саме ця функція виявилася вирішальною під час відновлення енергосистеми після масованих атак. Завдяки розташуванню поруч із великою атомною станцією Ташлицька ГАЕС створює умови для швидкого формування енергетичного «острова» і подальшого розширення синхронної зони.

У практиці експлуатації Південноукраїнського комплексу Ташлицька ГАЕС неодноразово доводила свою цінність саме як інструмент гнучкості, а не як джерело великої кількості кіловат-годин. Її річний виробіток порівняно невеликий, але системний ефект значно перевищує пряму енергетичну віддачу.

Сучасний стан і плани добудови

Станом на серпень 2026 року станція працює в складі трьох гідроагрегатів. Будівля ГАЕС, водоприймач, тунельні водоводи та канали зведені майже повністю. Основні роботи стосуються монтажу та введення агрегатів № 4–6. У 2025 році «Енергоатом» оголосив про продовження проєкту «Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС. Введення гідроагрегатів №№ 3–6» з підвищенням нормального підпірного рівня Олександрівського водосховища з 16,0 м до 16,9 м.

Підвищення рівня на 90 сантиметрів має збільшити корисну ємність нижньої водойми і забезпечити необхідний обсяг води для роботи всіх шести агрегатів. Паралельно проєкт передбачає створення додаткової водогосподарської ємності для водопостачання Миколаївської області та збільшення санітарних попусків у маловодні періоди. Громадські слухання з оцінки впливу на довкілля проходили навесні 2025 року.

Реалізація планів зіштовхнулася з судовими перешкодами. У липні 2026 року Миколаївський окружний адміністративний суд скасував погодження Міністерства культури щодо підняття рівня водосховища. Суд визнав, що рішення відомства не враховувало повною мірою ризики для об’єктів культурної спадщини. Рішення може бути оскаржене, тому остаточна доля проєкту залишається відкритою.

Екологічні та історичні аспекти

Головна критика екологів стосується впливу на річку Південний Буг і прилеглі природоохоронні території. Національний природний парк «Бузький Гард» і регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» частково опиняються в зоні потенційного затоплення. Підняття рівня загрожує унікальним гранітним порогам, які формують характерний ландшафт регіону.

Окрему увагу привертає пам’ятка національного значення — історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького. Попередні підйоми рівня водосховища вже призвели до часткового затоплення окремих ділянок. Подальше підвищення, навіть на 0,9 м, на думку природоохоронних організацій, може завдати непоправної шкоди. Національний екологічний центр України неодноразово закликав Міністерство захисту довкілля не погоджувати проєкт у запропонованому вигляді.

Аргумент «Енергоатому» полягає в тому, що існуючого рівня 16 м недостатньо для повноцінної роботи шести агрегатів, а додаткова ємність потрібна також для водопостачання регіону. Екологи відповідають, що станція вже багато років працює на двох-трьох агрегатах при поточному рівні, і альтернативні технічні рішення без підйому води розглянуті недостатньо глибоко.

Фінансові та корупційні ризики проєкту

У червні 2026 року Національне антикорупційне бюро України разом із Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою викрило схему, пов’язану з будівництвом Ташлицької ГАЕС. За версією слідства, під час закупівлі комплекту обладнання автоматизованої системи управління вартість була штучно завищена майже на 170 млн грн. Загальна сума угоди перевищила 305 млн грн. Обладнання постачали через підконтрольну іноземну компанію.

Серед підозрюваних — фактичний власник низки компаній, які виконували роботи з добудови, та колишній керівник одного з відділів відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг». Слідство встановило, що з підрядною компанією, яка мала проблеми з виконанням термінів і перебувала в процедурі банкрутства, уклали понад 70 додаткових угод. Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави, яку згодом апеляційна палата підвищила до 90 млн грн.

Довготривале будівництво критичної інфраструктури створює умови, за яких контроль за використанням коштів стає особливо складним. Саме тому кожен новий етап добудови Ташлицької ГАЕС потребує максимальної прозорості процедур закупівель і авторського нагляду.

Значення станції для енергетичної безпеки

У сучасних умовах, коли енергосистема України зазнає регулярних ударів по генерації та мережах, наявність маневрових потужностей набуває стратегічного значення. Ташлицька ГАЕС дає можливість швидко змінювати режим роботи, підтримувати частоту і створювати умови для безпечної експлуатації атомних блоків. Її розташування поруч із Південноукраїнською АЕС робить комплекс самодостатнім у локальному масштабі.

Повний розвиток станції до 906 МВт суттєво збільшив би обсяг регулюючої потужності на півдні країни. Проте реалізація цього потенціалу залежить від вирішення екологічних, історичних і судових питань. Поки що станція працює в обмеженому складі і вже сьогодні виконує функції, які важко замінити іншими типами генерації.

Технічна готовність більшості споруд дозволяє в разі ухвалення остаточних рішень відносно швидко завершити монтаж решти агрегатів. Питання полягає не стільки в здатності побудувати, скільки в пошуку балансу між енергетичними потребами та збереженням унікального природного і культурного ландшафту Південного Бугу.