З 22 жовтня в українському прокаті з’явився трилер A24 «Праймтайм». Це ігровий дебют документаліста Ленса Оппенгайма. Головну роль виконав Роберт Паттінсон. Фільм заснований на історії тру-крайм-реаліті «Спіймати хижака» (To Catch a Predator), надпопулярного в середині 2000-х. Світова прем’єра відбулася на цьогорічному Венеційському кінофестивалі.

Кінокритик Ігор Кромф аналізує неонуарний психологічний трилер. Він показує, як картина балансує на етичних межах. Критик пояснює, чому Паттінсон цього року заслуговує щонайменше на оскарівську номінацію.

Від шоу до етичних меж

У 2000-х на NBC вийшло шоу «Спіймати хижака». Його створив Кріс Гансен — репортер NBC з десятьма «Еммі». Він робив репортажі про розстріл у школі «Колумбайн», теракт в Оклахома-Сіті, розслідування про Унабомбера та сексуальне рабство дітей у Південно-Східній Азії.

Шоу працювало за сталою схемою. Член команди прикидався підлітком у анонімному чаті. Якщо чоловік погоджувався на зустріч, його виманювали до будинку-студії. Після публічної ганьби Кріс Гансен відпускав його. На ганку вже чекала поліція. Шоу йшло з 2004 до 2007 року. На піку воно конкурувало із серіалом «Lost».

Гансен створив спін-офи, зокрема «Спіймати шахрая» та «Гансен проти Хижака». Шоу стало моделлю для чеського проєкту «Спіймані в мережі» та для інтернет-проєкту російського блогера-неонациста Максима «Тесака» Марцинкевича «Оккупай-педофиляй».

Популярність трималася на двох нюансах. Після теракту 9/11 суспільство полюбило реаліті-шоу. «Американський ідол» давав надію на зірковість. «Виживший» пропонував ескапізм. Формат реаліті досі популярний — приклад Містер Біст. Водночас люди масово освоювали інтернет і ще не усвідомлювали загроз публікації особистих даних.

«Праймтайм» не пояснює цих нюансів. Режисер кидає глядача в 2006 рік, коли шоу на піку. Продюсер NBC Джефф Цукер (грає сам себе) пропонує Гансену (Паттінсон) вечір середи. Але лише за умови масштабування атракціону. Це призвело до трагедії: помічник прокурора Білл Конрад вчинив самогубство під час знімань 2007 року. Подія стала фіналом фільму, але не реального шоу.

Оппенгайм створив саспенс-фільм про хиткі етичні межі телебачення. Він не заперечує, що педофілія — тяжкий злочин, а герої шоу — мерзенні. Проте запитує, де межа між суспільною значущістю та розвагою на чутливій темі сексуалізованого насильства над дітьми.

Режисер знімає неонуарний психологічний трилер, а не байопік. Картина — візуальне видовище про телебачення 2000-х. Операторська робота Девіда Болена та монтаж Деніела Гарбера заслуговують особливої уваги. Рухома камера, відеоспостереження та цифрові камери поєднуються з експресіоністським монтажем: червоне тло, блюр, поділ екрана, телевізійний «білий шум». Це створює неонуарний вайб, подібний до «Стрінгера» з Джейком Джилленголом, але про закулісся «старого телебачення».

У центрі — Кріс Гансен у виконанні Роберта Паттінсона. Актор працює і в маскульті («Бетмен»), і в інді («Гарні часи», «Дитинство лідера»). Цього року він зіграв у «Любить-не любить», «Одіссеї», третій «Дюні» та «Праймтаймі». У цій ролі він найпереконливіший для оскарівських перегонів.

Образ Гансена — антигерой. Його розривають суперечності. Він ловить педофілів і водночас будує розважальне шоу на темі насильства. Персонаж відчуває ніцшеанське месіанство, і саме тоді настає надлом. Паттінсон будує образ на крупних планах, незворушній міміці та притишеному голосі. Реальному прототипу таке трактування не сподобалося.

На контрасті — Ден Пламб у виконанні Скайлера Джізондо. Юний актор грає «приманку» заради вступу до Гільдії. Його перформанс нагадує Марка Волберга в «Ночах у стилі буґі». Герой також занурюється в темний світ телебачення, де долі та рейтинги змішані, але знаходить шлях порятунку душі.

«Праймтайм» — ідеальний трилер. Неонуарна стилістика, психологічний саспенс і тру-крайм-основа створили авторське висловлювання про епоху телебачення 2000-х і людину, що застрягла в етичних межах, які неможливо розширювати безкінечно.