Х-38 тактична ракета являє собою російську високоточну авіаційну зброю класу «повітря-поверхня» малого радіуса дії, розроблену корпорацією «Тактичне ракетне озброєння» для заміни застарілих комплексів Х-25 і Х-29. Вона відрізняється модульною конструкцією, що дозволяє змінювати головки самонаведення та бойові частини залежно від типу цілі, і розвиває швидкість до 2,2 Маха при стартовій масі близько 520 кг і бойовій частині до 250 кг.

Основна дальність пуску становить від 3 до 40 км, хоча за певних умов висоти та швидкості носія окремі модифікації досягають 55–70 км. Система поєднує інерційне наведення на маршовій ділянці з термінальними головками — лазерною, тепловізійною, активною радіолокаційною або супутниковою (ГЛОНАСС). Ракета призначена для ураження бронетехніки, укріплень, логістичних об’єктів і надводних цілей і застосовується з літаків Су-34, Су-35, Су-57 та інших платформ з 2012 року.

Модульність і надзвукова швидкість роблять Х-38 універсальним засобом тактичної глибини, хоча обмежена дальність вимагає наближення носія до зони дії засобів ППО противника.

Історія створення та прийняття на озброєння

Розробка сімейства Х-38 розпочалася на початку 1990-х років як відповідь на потребу в сучасній модульній ракеті, здатної замінити радянські комплекси Х-25 і Х-29. Базову конфігурацію вперше публічно показали на авіасалоні МАКС-2007. Перший випробувальний пуск з літака Су-34 відбувся у 2010 році. На озброєння ракету прийняли наприкінці 2012 року, а серійне виробництво основних варіантів розгорнули близько 2015 року.

Конструктори з корпорації «Тактичне ракетне озброєння» заклали принцип модульності: один і той самий корпус дозволяє встановлювати різні головки самонаведення та бойові частини. Це значно розширило можливості застосування порівняно з попередниками, у яких кожна модифікація вимагала окремого корпусу. Пізніше на базі Х-38 створили сімейство керованих бомб і гібридних боєприпасів «Гром», що збільшило дальність до 50–120 км залежно від версії.

Експортні позначення отримують суфікс «Е». Ресурс ракети збільшено порівняно з Х-25 і Х-29: термін служби сягає 10 років, а кількість допустимих зльотів і посадок під носієм — 15 для літаків і 30 для вертольотів.

Конструкція та принцип роботи

Х-38 виконана за класичною аеродинамічною схемою з циліндричним корпусом, Х-подібним крилом у середній частині та хвостовим оперенням. Довжина становить 4,2 м, діаметр корпусу — 0,31 м, розмах крила — 1,14 м. Стартова маса не перевищує 520 кг. Дворежимний твердопаливний ракетний двигун забезпечує швидкий розгін до надзвукової швидкості та підтримання високої швидкості на кінцевій ділянці траєкторії.

На маршовій ділянці ракета летить за інерційною системою з можливістю корекції за даними супутникової навігації. У термінальній фазі вмикається головка самонаведення. Кут пеленга цілі в горизонтальній площині сягає ±80°, що дає пілоту значну свободу маневру перед пуском. Для пусків з вертольотів передбачені додаткові стартові прискорювачі, які забезпечують необхідну початкову швидкість.

Бойова частина масою до 250 кг може бути осколково-фугасною, проникаючою або касетною. Підрив здійснюється контактним підривачем. Ефективна відбивна поверхня ракети відносно невелика, що ускладнює її раннє виявлення радіолокаційними засобами.

Основні тактико-технічні характеристики

Нижче наведено узагальнені параметри, підтверджені відкритими джерелами, зокрема матеріалами корпорації-розробника та довідковими публікаціями.

Параметр	Значення	Примітки
Довжина	4,2 м	стандарт для всіх модифікацій
Діаметр корпусу	0,31 м	—
Розмах крила	1,14 м	Х-подібне розташування
Стартова маса	до 520 кг	залежить від комплектації
Маса бойової частини	до 250 кг	осколково-фугасна, проникаюча або касетна
Максимальна швидкість	2,2 Маха	близько 2300–2700 км/год
Дальність пуску	3–40 км	до 55–70 км з великих висот у окремих умовах
Висота пуску	200–12 000 м	—
Швидкість носія	15–450 м/с	54–1620 км/год

Важливо розуміти, що реальна дальність сильно залежить від висоти та швидкості носія на момент пуску: з ешелонів 12–15 км вона може зростати, а з низьковисотного кабрування залишається в межах 23–27 км.

Модифікації та системи наведення

Модульність — ключова особливість сімейства. Основні варіанти відрізняються типом головки самонаведення:

• Х-38МА (МАЕ) — інерційне наведення плюс активна радіолокаційна головка. Працює в будь-яку погоду, не потребує зовнішньої підсвітки, ефективна проти радіоконтрастних цілей, зокрема кораблів.
• Х-38МК (МКЕ) — інерційне наведення з корекцією за ГЛОНАСС. Оптимальна для стаціонарних об’єктів у складних метеоумовах. Кругове ймовірне відхилення за оцінками становить від 5 до 20 м залежно від рівня перешкод.
• Х-38МЛ (МЛЕ) — інерційне плюс напівактивна лазерна головка. Вимагає підсвітки цілі лазером з носія, наземного оператора або БПЛА. Забезпечує високу точність по точкових об’єктах.
• Х-38МТ (МТЕ) — інерційне плюс тепловізійна (інфрачервона) головка. Ефективна проти техніки з тепловою сигнатурою, працює вдень і вночі.

Бойові частини для більшості варіантів — осколково-фугасні або проникаючі. Для супутникового варіанта передбачена касетна. Усі модифікації, крім чисто супутникової, мають додаткові можливості інерційно-супутникової корекції на марші.

Носії та умови застосування

Ракета інтегрована на широкий спектр платформ: Су-34, Су-35, Су-57, Су-25СМ3, Су-30, МіГ-35, а також вертольоти Ка-52. Пуск можливий з катапультних пристроїв типу АКУ-58. Широкий діапазон висот і швидкостей носія дозволяє застосовувати її як з великих ешелонів, так і з малих висот.

Типові сценарії включають удари по бронетехніці, укріплених пунктах, складах, мостах і логістичних вузлах у тактичній глибині. Завдяки швидкості та відносно невеликій відбивній поверхні ракета складніша для перехоплення, ніж дозвукові боєприпаси, проте обмежена дальність змушує носій входити в зону дії сучасних засобів ППО.

Бойове застосування

Перше бойове застосування зафіксовано під час російської операції в Сирії. З 2022 року ракети сімейства Х-38 регулярно згадуються у звітах про удари російської авіації по об’єктах в Україні. Українські джерела фіксували застосування зокрема лазерних варіантів з підсвіткою з БПЛА. Серед підтверджених епізодів — удари по логістичних об’єктах і цивільній інфраструктурі в прифронтовій зоні, зокрема інцидент у Костянтинівці 2024 року.

Російські аналітики наголошують на ефективності проти мостів і складів на глибині 7–30 км від лінії зіткнення. При цьому підсвітка лазерних версій часто здійснюється розвідувальними БПЛА типу «Орлан» або подібними. Супутникові та радіолокаційні варіанти дозволяють діяти без постійної підсвітки.

Порівняння з попередниками Х-25 і Х-29

Порівняно з Х-25 (дальність близько 10 км, менша бойова частина) Х-38 має вчетверо більшу максимальну дальність у базовому варіанті та значно вищу швидкість. Від Х-29 (маса близько 650–690 кг, бойова частина до 320 кг, дальність 10–30 км) нова ракета виграє за модульністю, меншою масою і вищою швидкістю, хоча поступається потужністю бойової частини.

Головна перевага Х-38 — уніфікація: одна платформа закриває кілька типів цілей за рахунок зміни лише головки та бойової частини. Це спрощує логістику і підготовку екіпажів. Водночас обмежена дальність залишає носій уразливим для сучасних ЗРК середньої дальності.

У реальних умовах з’являлися повідомлення про модернізовані варіанти з збільшеною площею крила та оптимізованою траєкторією, які за окремими оцінками розширюють дальність до 70–80 км з великих висот.

Ракета залишається засобом тактичної, а не оперативної глибини. Її сильні сторони — швидкість, точність у вибраній модифікації та модульність. Обмеження — відносно невелика дальність і залежність лазерних версій від підсвітки, яку сучасні засоби РЕБ і ППО намагаються нейтралізувати.