Буратино військова техніка — це радянська і російська важка вогнеметна система залпового вогню ТОС-1 калібру 220 мм, встановлена на шасі танка Т-72. Система призначена для ураження живої сили противника на відкритій місцевості та в укриттях, легкоброньованої техніки, будівель і фортифікаційних споруд за допомогою термобаричних і запалювальних некерованих реактивних снарядів. Повний залп із 30 напрямних створює зону гарантованого ураження розміром приблизно 200 на 400 метрів.

Офіційна назва системи — ТОС-1, заводське позначення «Об’єкт 634». Неофіційне прізвисько «Буратино» виникло через характерну форму носової частини ракет із тонким обтічником-детонатором, яка нагадує довгий ніс казкового персонажа. Система стоїть на озброєнні військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту і застосовувалася в кількох конфліктах від Афганістану до повномасштабної війни в Україні.

Модернізована версія ТОС-1А «Солнцепьок» має 24 напрямні та збільшену дальність стрільби до 6 км. Станом на серпень 2026 року українські Сили оборони звітують про знищення 131 важкої вогнеметної системи різних модифікацій, що свідчить про високу вразливість комплексу на сучасній полі бою.

Історія створення та прийняття на озброєння

Розробка важкої вогнеметної системи розпочалася наприкінці 1970-х років у Конструкторському бюро транспортного машинобудування в Омську спільно з Науково-дослідним інститутом фізичних проблем імені Ф. В. Лукіна. Основним завданням було створення засобу підтримки піхоти та танків, здатного ефективно вражати живу силу в укріпленнях і печерах, де звичайна артилерія діяла недостатньо. Перші дослідні зразки з’явилися в 1978–1979 роках. Система пройшла державні випробування на початку 1980-х і отримала рекомендацію до прийняття на озброєння.

Офіційне прийняття відбулося зі значним запізненням — у 1995 році система увійшла до складу військ РХБЗ. До цього моменту кілька машин уже пройшли бойову перевірку. У грудні 1988 — лютому 1989 року дві установки ТОС-1 брали участь в операції «Тайфун» у Чарікарській долині та на Південному Саланзі в Афганістані. Тактика передбачала раптовий залп з близької відстані з подальшим швидким відходом. Результати були визнані задовільними, проте масове виробництво розгорнулося лише в другій половині 1990-х.

Назва «Буратино» закріпилася неофіційно. Конструктори відзначали, що довгий і тонкий обтічник детонатора на носі ракети зовні нагадує дерев’яного хлопчика з казки Олексія Толстого. Це прізвисько швидко прижилося в військах і згодом стало майже офіційним у публікаціях.

Конструкція бойової машини

Бойова машина ТОС-1 побудована на шасі основного бойового танка Т-72. Башта замінена поворотною платформою з пакетом із 30 напрямних труб калібру 220 мм. Пакет розміщений у чотири ряди: верхній ряд містить шість труб, три нижні — по вісім. Усі операції з наведення та стрільби екіпаж виконує, не виходячи з машини. Система управління вогнем включає оптичний приціл, лазерний далекомір із точністю визначення відстані до 10 метрів, датчик крену та електронний балістичний обчислювач. Дані автоматично враховують кут підйому та крен машини.

Транспортно-заряджальна машина для базової версії виконана на шасі вантажівки КрАЗ-255Б і перевозить другий комплект ракет. Заряджання здійснюється за допомогою крана. Екіпаж бойової машини складається з трьох осіб: командира, механіка-водія та навідника. Бронювання корпусу відповідає рівню танка Т-72 і захищає від стрілецької зброї та осколків. Сам пакет напрямних має лише протикульний захист, що робить його вразливим до прямих влучань.

Двигун — 12-циліндровий дизель потужністю 840 к.с. Машина розвиває швидкість до 60–65 км/год по шосе і має запас ходу близько 550 км. Кліренс становить 470 мм, що забезпечує прийнятну прохідність по пересіченій місцевості. Повна бойова маса — від 42 до 46 тонн залежно від комплектації та завантаження.

Тактико-технічні характеристики

Основні параметри системи зведені в таблицю для зручності порівняння базової версії та модернізованої ТОС-1А.

Параметр	ТОС-1 «Буратино»	ТОС-1А «Солнцепьок»
Кількість напрямних	30	24
Калібр	220 мм	220 мм
Мінімальна дальність	400 м	400 м
Максимальна дальність	3600 м	6000 м (нові снаряди — до 10 км)
Час повного залпу	7,5 с	близько 6 с
Бойова маса	42–46 т	близько 44 т
Екіпаж	3 особи	3 особи
Шасі заряджальної машини	КрАЗ-255Б	Т-72

Дані таблиці базуються на відкритих джерелах, зокрема матеріалах української та російської Вікіпедії, а також технічних описах від виробника. Фактичні значення дальності можуть дещо відрізнятися залежно від типу боєприпасу та умов стрільби.

Боєприпаси та принцип дії термобаричного заряду

Основними боєприпасами є некеровані реактивні снаряди калібру 220 мм масою близько 175 кг. Бойова частина може бути запалювальною (маса наповнювача близько 45 кг) або термобаричною (маса близько 74 кг). Запалювальні снаряди створюють осередки пожеж і димові завіси. Термобаричні працюють за принципом об’ємного вибуху.

Механізм дії термобаричного заряду складається з двох основних етапів. Спочатку невеликий заряд розпилює аерозольну суміш пального (зазвичай на основі алюмінію або інших металів) у повітрі, утворюючи хмару. Другий заряд підпалює цю хмару. Суміш згорає, використовуючи кисень повітря. У результаті виникає потужна ударна хвиля з надлишковим тиском, висока температура (до кількох тисяч градусів) і локальне розрідження повітря. Ефект особливо сильний у закритих приміщеннях, окопах і печерах, де хвиля відбивається від стін і створює тривалий надлишковий тиск.

Надлишковий тиск у зоні ураження може досягати значень, достатніх для руйнування легенів, барабанних перетинок і внутрішніх органів навіть за відсутності прямого контакту з полум’ям. Саме тому термобаричні боєприпаси вважаються одним із найефективніших засобів ураження живої сили в укриттях серед неядерних систем.

Повний залп створює зону гарантованого ураження приблизно 200 на 400 метрів. Площа ефективного впливу оцінюється різними джерелами від одного до чотирьох гектарів залежно від типу снарядів і умов місцевості. Стрільба може вестися одиночними пострілами, парними або повним пакетом.

Бойове застосування

Перше бойове застосування відбулося в Афганістані в 1988–1989 роках. Дві машини використовувалися для ураження позицій моджахедів у гірській місцевості. Система показала високу ефективність проти укріплень, проте коротка дальність вимагала висування на небезпечну відстань.

У Другій чеченській війні ТОС-1 застосовувалася під час боїв за Грозний і село Комсомольське в березні 2000 року. Залпи використовувалися для придушення опорних пунктів перед штурмом танкових і піхотних підрозділів. Пізніше система з’являлася в Сирії, Іраку (проти ІДІЛ) та під час Другої карабаської війни.

Під час російсько-української війни з 2014 року, а особливо після 2022-го, ТОС-1 і ТОС-1А активно застосовувалися російськими військами. Українські підрозділи неодноразово фіксували роботу систем і завдавали по них ударів дронами, артилерією та протитанковими комплексами. За даними Генерального штабу ЗСУ станом на початок серпня 2026 року знешкоджено 131 важку вогнеметну систему різних модифікацій, включаючи «Буратино», «Солнцепьок», «Тосочку» та «Дракон». Візуально підтверджені втрати, за підрахунками відкритих джерел, значно менші, проте тенденція високих втрат зберігається.

Кілька установок були захоплені українськими військами і навіть застосовувалися проти російських позицій. Коротка дальність стрільби залишається головним тактичним обмеженням: машина змушена підходити близько до лінії зіткнення, що робить її пріоритетною ціллю для розвідки та ураження.

Модифікації та подальший розвиток

ТОС-1А «Солнцепьок» прийнята на озброєння в 2001 році. Кількість напрямних зменшена до 24, що дозволило подовжити труби і використовувати нові снаряди з дальністю до 6 км. Транспортно-заряджальна машина переведена на танкове шасі, що підвищило захищеність і прохідність. Система управління вогнем модернізована. Пізніше з’явилися снаряди зі збільшеною дальністю до 10 км.

ТОС-2 «Тосочка» — колісна версія на шасі автомобіля «Урал» з автоматизованою системою управління вогнем. Дальність зі спеціальними снарядами ТБС-М3 заявлена до 15 км. ТОС-3 «Дракон» — подальша гусенична модифікація зі збільшеною дальністю порівняно з ТОС-1А.

Попри модернізації, усі варіанти зберігають спільну рису — відносно невелику дальність порівняно з класичними РСЗВ типу «Град» чи «Смерч». Це визначає їхню роль як засобу безпосередньої підтримки на ближній дистанції, а не далекобійної артилерії.

Вразливість і тактичні обмеження

Головна слабкість системи — необхідність роботи на дистанції кількох кілометрів від противника. Велика висота пакета напрямних і характерний силует полегшують виявлення. Відсутність активного захисту і слабке бронювання пакету роблять машину вразливою до дронів-камікадзе, протитанкових ракет і артилерії. Після залпу установка потребує швидкої зміни позиції, інакше стає легкою мішенню для контрбатарейної боротьби.

Заряджання займає значний час і вимагає присутності транспортно-заряджальної машини. У сучасних умовах високої насиченості поля бою безпілотними засобами розвідки і ураження ці фактори суттєво знижують бойову живучість комплексу. Досвід застосування в Україні підтвердив, що навіть потужний термобаричний ефект не компенсує тактичних обмежень при зіткненні з добре оснащеним противником.

Система залишається спеціалізованим засобом ураження укріплених позицій і скупчень живої сили на близькій дистанції. Її ефективність залежить від грамотної організації прикриття, розвідки та взаємодії з іншими родами військ. Без цих умов потужність боєприпасів не гарантує успіху.