Штурмовик Су-25 — це одномісний броньований дозвуковий літак, створений у СРСР спеціально для безпосередньої підтримки сухопутних військ над полем бою. Його головна особливість — висока бойова живучість: титанова «ванна» кабіни товщиною до 24 мм, дубльовані системи та захищені паливні баки дозволяють машині повертатися з ушкодженнями, які для більшості інших літаків стали б фатальними.

За понад сорок п’ять років служби Су-25 пройшов Афганістан, Чечню, Грузію, Сирію та повномасштабну війну в Україні. Станом на 2026 рік він залишається в строю і в Повітряних силах України, і в авіації Росії. Українські машини після 2024 року успішно адаптовані під західні високоточні боєприпаси, зокрема французькі AASM Hammer, що дозволило змінити тактику з ризикованих низьких атак на удари з безпечної відстані.

Цей літак не претендує на роль сучасного стелс-винищувача. Його сила — у простоті, надійності двигунів і здатності працювати там, де інша авіація вже не може.

Історія створення та перші випробування

Наприкінці 1960-х років Міністерство оборони СРСР усвідомило, що наявні винищувачі-бомбардувальники Су-7, Су-17 і МіГ-21 погано підходять для роботи безпосередньо над лінією зіткнення. Їм бракувало броні, а висока швидкість ускладнювала пошук наземних цілей. У 1968 році ОКБ Сухого розпочало роботи над спеціалізованим штурмовиком під індексом Т-8.

Перший прототип Т8-1 піднявся в повітря 22 лютого 1975 року. Пілотував його Володимир Ільюшин. Після державних випробувань у 1978 році серійне виробництво стартувало на Тбіліському авіазаводі. Офіційно на озброєння літак прийняли в 1981 році, хоча вже тоді він активно літав у бойових умовах.

Саме Афганістан став справжньою школою для Су-25. У 1980 році два дослідні екземпляри пройшли бойові випробування в операції «Ромб». Пізніше радянські «Грачі» виконали понад 60 тисяч бойових вильотів. Офіційно втрачено 23 машини, 12 пілотів загинули. Досвід показав: літак витримує попадання 23-мм снарядів і навіть 30-мм у критичні зони, а пілот часто залишається живим завдяки катапультному кріслу К-36Л.

Виробництво тривало до початку 2010-х. Загалом збудовано понад тисячу машин різних модифікацій. Основні заводи — Тбілісі (Грузія) і Улан-Уде.

Конструкція, броня та бойова живучість

Су-25 спроектований як «літаючий танк». На системи забезпечення живучості припадає близько 7 % нормальної злітної маси — понад тонну. Кабіна пілота виконана у вигляді звареної титанової ванни з плит товщиною від 10 до 24 мм. Лобове скло — бронеблок товщиною 55–65 мм. Ззаду пілота захищає сталева плита. Така конструкція витримує обстріл зі стрілецької зброї калібру до 12,7 мм і в багатьох випадках — 23-мм снаряди.

Паливні баки заповнені пінополіуретаном, який запобігає вибуху при пробитті. Двигуни розташовані з боків і рознесені, щоб одне попадання не виводило з ладу обидва. Гідросистеми та проводка управління продубльовані. У хвостовій частині встановлені автоматичні системи відстрілу теплових пасток.

Саме ця живучість і дала літаку прізвисько «Грак» у радянських і російських військах та «Frogfoot» у класифікації НАТО. Українські пілоти також часто називають його «Грач».

Основні технічні характеристики

Літак належить до дозвукових машин. Максимальна швидкість біля землі сягає 950–975 км/год. Практична стеля — 7000 м, але бойове застосування зазвичай відбувається на висотах до 5000 м.

Нижче наведено зведені дані для базової версії пізнього виробництва (Су-25К) за відкритими джерелами.

Параметр	Значення
Екіпаж	1 пілот
Довжина	15,36–15,53 м
Розмах крила	14,36 м
Висота	4,8 м
Площа крила	30,1–33,7 м²
Маса порожнього	приблизно 9300–9800 кг
Максимальна злітна маса	17 600 кг
Двигуни	2 × Р-195 (тяга по 44,18 кН)
Максимальна швидкість біля землі	950–975 км/год
Бойовий радіус	до 750 км (з підвісними баками)
Практична стеля	7000 м
Максимальна бойова навантаження	4400 кг

Дані узагальнені за матеріалами відкритих військових довідників і публікацій. Різниця в цифрах між джерелами пояснюється різними модифікаціями та умовами вимірювання.

Двигуни Р-195 відрізняються високою надійністю і здатністю працювати навіть після пошкоджень. Ресурс міжремонтний становить близько 500 годин.

Озброєння та можливості ураження

Вбудована двоствольна 30-мм гармата ГШ-30-2 з боєзапасом 250 снарядів — основна «робота» на малих відстанях. Вона ефективна проти легкої бронетехніки та укріплень.

На 8–11 вузлах підвіски розміщується до 4400 кг боєприпасів. Класичний набір включає:

• некеровані ракети С-8, С-13, С-24, С-25 у блоках;
• авіабомби калібру 100–500 кг (ФАБ, ОФАБ, бетонобійні);
• керовані ракети Х-25МЛ, Х-29Л;
• контейнери зі стрілецькою зброєю.

У модернізованих версіях з’явилися можливості застосування високоточних боєприпасів. Українські Су-25 з 2024 року несуть французькі AASM Hammer — керовані бомби з дальністю до 70 км. Це кардинально змінило тактику: замість заходу під щільний вогонь ППО літак може працювати зі значної відстані.

Російські Су-25СМ3 отримали тепловізійну станцію СОЛТ-25, систему попередження про пуск ракет і розширений набір керованого озброєння, включаючи Х-38.

Основні модифікації

Базовий Су-25 — одномісний штурмовик. Су-25УБ — двомісна навчально-бойова версія, яка також може виконувати бойові завдання. Експортний варіант отримав позначення Су-25К.

У 1990-х з’явилися спеціалізовані протитанкові Су-25Т і Су-25ТМ (Су-39) з системою «Шквал» і ракетами «Вихрь». Серійне виробництво цих версій виявилося обмеженим.

Російська модернізація Су-25СМ і особливо Су-25СМ3 додала цифрову кабіну, супутникову навігацію ГЛОНАСС, систему РЕБ «Вітебськ-25» і тепловізор. Українська програма Су-25М1/М1К включала оновлення навігації, радіостанцій і прицільного обладнання, а пізніше — інтеграцію західних боєприпасів.

Бойове застосування в Україні та сучасний статус

Після 2014 року українські Су-25 активно працювали на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення в 2022 році обидві сторони інтенсивно використовували цей тип. Український парк на початок війни становив кілька десятків машин (за різними оцінками близько 30–40 боєздатних). Частину отримали від союзників (зокрема з Північної Македонії та Болгарії).

Втрати з обох боків значні. За відкритими візуально підтвердженими даними станом на кінець 2025 року Росія втратила щонайменше близько 40 Су-25. Українські втрати також вимірюються десятками, проте точна кількість оперативних машин тримається в секреті. Оцінки на 2024–2025 роки говорять про 15–20 боєздатних українських «Грачів».

Головна зміна тактики — перехід на standoff-удари. Після інтеграції AASM Hammer українські Су-25 рідше заходять у зону прямої дії ППО. Російські машини, навпаки, продовжують активно працювати на малих висотах, що призводить до додаткових втрат від ПЗРК і дронів.

Станом на серпень 2026 року Су-25 залишається одним із небагатьох штурмовиків, здатних виконувати завдання безпосередньої підтримки в умовах насиченого поля бою. Його простота обслуговування, наявність запасних частин і висока живучість роблять його цінним активом навіть через майже півстоліття після першого польоту.

Літак не став символом технологічної переваги. Він став символом практичності й здатності виконувати роботу в найважчих умовах. Саме тому «Грак» досі літає над українським небом.