Ракета Х-22 («Буря», за класифікацією НАТО — AS-4 Kitchen) — радянська надзвукова крилата ракета повітряного базування, створена для ударів по великих надводних цілях. Її розробляли з 1958 року в дубненській філії ОКБ-155, пізніше — у МКБ «Радуга» під керівництвом Олександра Березняка. На озброєння комплекс К-22 прийняли на межі 1960–1970-х років; офіційна дата для базового варіанта — 9 лютого 1971 року.

За відкритими довідковими даними, довжина виробу становить близько 11,65 м, стартова маса — приблизно 5,6–5,9 т залежно від модифікації, дальність — від кількох сотень до близько 600 км у модернізованих Х-22М/МА. Швидкість на марші й на пікіруванні оцінюють у межах 3,5–4,6 Маха. Конвенційна бойова частина важить близько 930–1000 кг; історично існував і спеціальний (ядерний) варіант. Носій у сучасній практиці — бомбардувальник Ту-22М3.

Від початкового протикорабельного задуму Х-22 відрізняється тим, як її застосовували після 2022 року: не проти авіаносних груп, а проти наземних об’єктів. Саме поєднання великої маси бойової частини, високої швидкості й порівняно грубого наведення пояснює і складність перехоплення, і масштаб супутніх руйнувань.

Як з’явилася «Буря» і навіщо її створювали

Постанова Ради міністрів СРСР № 426-201 від 17 червня 1958 року започаткувала авіаційний ракетний комплекс К-22: надзвуковий бомбардувальник Ту-22 і важка ракета великої дальності. Завдання формулювали прямолінійно — вивести з ладу авіаносець або ордер кораблів до того, як палубна авіація встигне зірвати атаку. Перший штатний пуск відбувся 2 листопада 1963 року, однак відлагодження систем затягнулося на кілька років через відмови електроніки й двигуна.

Конструктори заклали два логічні режими польоту. У висотному профіль ракета після відділення від носія набирає стелю близько 22–27 км і на кінцевій ділянці пікірує. У нижчому профілі стеля менша, швидкість на підльоті теж нижча. Для корабельної цілі з великим радіолокаційним портретом така схема мала сенс. Для точкової міської забудови — уже ні: інерційний відрізок плюс радіолокаційне донаведення, розраховане на «пляму» розміром з корабель, дає велике кругове відхилення.

Важливо розрізняти клас швидкості: Х-22 — надзвукова ракета високого Маха, а не повноцінний гіперзвук. Поріг гіперзвуку заведено вести від 5 Маха; ближче до нього стоїть уже модернізована Х-32.

Паралельно з базовою «активною» версією з’явилися інерційні й протирадіолокаційні варіанти. Це розширило номенклатуру: не лише корабель, а й площинна ціль, РЛС, наземний радіоконтрастний об’єкт. Носіями в різний час були Ту-22К, Ту-22М/М2/М3 і Ту-95К-22. Типове бойове навантаження Ту-22М3 — одна-дві ракети, максимум три.

Технічний портрет: що відомо з відкритих характеристик

Зовні Х-22 — велика сигароподібна ракета з трикутним крилом розмахом близько 3 м і складеним кілем для підвіски під фюзеляж. Двигун — рідинний ракетний типу Р-201. Паливна система потребує складного наземного обслуговування, тому підготовка пуску для носія завжди була трудомісткою й небезпечною для технічного складу. Цей факт регулярно згадують українські й західні огляди, коли пояснюють, чому такі ракети не запускають «з коліс», як легші крилаті вироби.

Система наведення в більшості серійних варіантів комбінована: інерційний автопілот на марші та активна радіолокаційна головка на кінцевій ділянці. Були пасивні протирадіолокаційні й автономні інерційні виконання. Для корабля з потужним відбиттям радіосигналу схема працювала прийнятно. Для житлового кварталу чи окремої будівлі відхилення вимірюється сотнями метрів. У відкритих оцінках фігурують різні цифри кругового ймовірного відхилення — від близько 90 м у частини англомовних довідників до 600 м і більше в українських військових публікаціях. Практичний висновок один: ракета не є високоточною зброєю по точковій наземній цілі.

Нижче зібрано узагальнені параметри, які найчастіше повторюються в енциклопедичних і профільних джерелах. Цифри різняться між модифікаціями й умовами пуску, тому таблиця показує діапазони, а не «єдиний паспорт».

Параметр	Х-22 (базовий ряд)	Х-22М / Х-22МА	Х-32 (наступниця)
Довжина	близько 11,65 м	близько 11,65 м	близько 11,65 м
Стартова маса	5635–5820 кг	5780–6000 кг	близько 5780 кг
Дальність	близько 140–330 км	до близько 600 км	оцінки до ~1000 км
Швидкість	близько 3,5 Маха	до ~4,0–4,6 Маха	близько 5 Маха на висоті
Бойова частина	~900–1000 кг або спецБЧ	~930–960 кг	зменшена, близько 500 кг
Типова стеля	12–25 км	до ~27 км	оцінки до ~40 км

Джерела узагальнених ТТХ: wikipedia.org; окремі оцінки застосування й відмінностей модифікацій — defence-ua.com.

Оцінна вартість однієї ракети в публіцистиці коливається від кількохсот тисяч до близько одного мільйона доларів. Офіційного прайса немає: ракета знімалася з консервації, ремонтувалася й іноді глибоко модернізувалася, тож «ціна пострілу» залежить від стану конкретного виробу.

Модифікації: від Х-22ПГ до Х-32

Сімейство виявилося широким. Х-22ПГ — ранній варіант з активним радіолокаційним самонаведенням. Х-22ПСИ — інерційна версія великої дальності, часто згадувана в зв’язці зі спеціальною бойовою частиною. Х-22П / Х-22МП наводилися на випромінювання РЛС. Х-22М і Х-22МА отримали оновлений двигун, інші профілі атаки й збільшену дальність під Ту-22М. Х-22Н / Х-22НА орієнтували вже на Ту-22М3.

Х-32, прийнята в Росії в середині 2010-х, — не «та сама ракета з іншим індексом», а глибока переробка: інша головка, інший енергетичний запас, менша бойова частина заради дальності й висоти. У зведеннях Повітряних сил України обидва типи часто йдуть одним рядком — Х-22/Х-32 — бо з землі їх легко сплутати, а носій той самий.

Дослідний Х-22Б інколи описують як аеробалістичний експеримент із ще вищою швидкістю й стелею. У серію він не пішов. Для читача-початківця достатньо пам’ятати три шари: базова «Буря» 1960-х, модернізації 1970-х під Ту-22М і Х-32 як окремий сучасний виріб на тій самій ідеї.

Бойове застосування: від Іраку до України

Перше бойове епізодичне використання пов’язують з ірано-іракською війною. СРСР передав Іраку бомбардувальники Ту-22К і партії ракет; протирадіолокаційні пуски проти комплексів MIM-23 Hawk виявилися малоефективними, після чого ракети застосовували вже по містах і промислових об’єктах. Після втрати носія в лютому 1986 року ця практика згорнулася.

Після розпаду СРСР ракети й носії опинилися в кількох державах. Україна успадковані Х-22 утилізувала в рамках програм зниження загрози: у відкритих українських матеріалах фігурують сотні знищених виробів, зокрема на аеродромі Озерне та в Полтаві. Парк Ту-22М2/М3 теж було знято з озброєння й розрізано на початку 2000-х. Росія зберегла Ту-22М3 як основний носій.

З весни–літа 2022 року російська авіація почала масово бити цими ракетами по території України — передусім тоді, коли запас точніших крилатих ракет повітряного базування скорочувався. Удари фіксували по Кременчуку, Сергіївці, Дніпру, Одещині, Харкову, Полтаві, об’єктах енергетики й портової інфраструктури. Найвідоміші епізоди — торговельний центр у Кременчуці 27 червня 2022 року та житловий будинок у Дніпрі 14 січня 2023 року. Велика бойова частина перетворює навіть «промах» на катастрофу для цивільної забудови.

За даними головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського станом на 20 серпня 2024 року, з 362 запущених Х-22/Х-32 перехопили лише дві, тобто 0,55%. Пізніше Повітряні сили повідомляли про зростання числа успішних перехоплень у зонах Patriot, однак сумарна частка збитих усе одно лишається низькою порівняно з дозвуковими крилатими ракетами.

У публічних зведеннях 2025–2026 років з’являються вже інші епізоди: окремі ночі з 9 перехопленими з 12–13 цілей цього класу. Це не скасовує попередньої статистики, а показує залежність результату від наявності саме протибалістичних каналів ППО. Х-22 не є класичною балістичною ракетою, проте на кінцевій ділянці заходить з великої висоти під крутим кутом, тож звичайні зенітні комплекси короткої й середньої дальності проти неї майже безсилі.

Чому її важко збивати і чому вона небезпечна на землі

Три фактори працюють разом. Перший — швидкість: кілька кілометрів на секунду на пікіруванні стискають час реакції розрахунку. Другий — висота маршу, яка виводить ракету за межі зони багатьох ЗРК. Третій — маса бойової частини: навіть уламки й вибух із відхиленням у сотні метрів руйнують несучі конструкції.

Британське міністерство оборони ще 2022 року публічно називало Х-22 «вкрай неточною» при ударах по суші. Українські офіцери Повітряних сил неодноразово повторювали те саме: ракета створювалася під корабель, а не під окремий під’їзд. Звідси й характер наслідків — зруйновані житлові секції, торговельні центри, склади, гідротехнічні споруди.

Окремий операційний нюанс — стан парку. Частина ракет зберігалася десятиліттями. У 2023 році фіксували випадки, коли окремі вироби самоліквідовувалися в польоті. Це не робить решту безпечнішими: ті, що долітають, несуть майже тонну бойової частини.

Типові помилки в описах ракети Х-22

• Називати кожну Х-22 «гіперзвуковою». Базовий і більшість серійних варіантів лишаються надзвуковими. Гіперзвуковий поріг — близько 5 Маха; ближче до нього Х-32 і окремі дослідні режими, а не вся лінійка 1970-х.
• Плутати дальність 300 і 600 км. Менші цифри стосуються ранніх профілів і базових версій, більші — модернізацій Х-22М/МА за сприятливих умов пуску. Реальна дистанція конкретного удару залежить від висоти й швидкості носія.
• Вважати її високоточною крилатою ракетою на кшталт Х-101. Наведення розраховане на велику радіоконтрастну ціль. По місту це дає зовсім іншу картину ураження, ніж у дозвукової ракети з оптичною чи супутниковою корекцією.
• Ставити знак рівності між Х-22 і Х-32. Спільна ідеологія й носій не скасовують різниці в дальності, стелі, головці самонаведення й масі бойової частини.
• Писати, що «її неможливо збити в принципі». До появи достатньої кількості Patriot так і виглядало на статистиці. Після 2024 року перехоплення є, але вони дорогі, точкові й залежать від зони прикриття.

Ці зміщення в термінах часто перекочовують із новин у довідкові тексти. Для початківця надійніше триматися діапазонів і модифікацій, а не одного гучного епітета.

Що варто знати користувачеві відкритих джерел

У порівнянні довідників 1960–2020-х видно, що одні й ті самі параметри «плавають». Дальність 300 км і 600 км можуть стояти в сусідніх абзацах без пояснення профілю польоту. Швидкість 3600 км/год і «понад 5000 км/год» описують різні ділянки траєкторії. Ядерний варіант існував історично; удари 2022–2026 років ідуть із конвенційною частиною. Якщо текст не розділяє ці шари, йому не варто довіряти як технічному.

Для оцінки загрози цивільному населенню важливіші не стендові Махи, а три практичні речі: носій Ту-22М3 може запускати ракету, не заходячи в зону більшості українських винищувачів; час підльоту короткий; відхилення велике. Саме тому українські речники роками наголошували: проти цього класу потрібні не «ще одні ППО взагалі», а комплекси з протибалістичним каналом і розвиненою розвідкою повітряного простору.

Станом на 2026 рік Х-22 лишається в арсеналі Росії не тому, що це сучасна високоточна система, а тому, що вона все ще дає змогу доставляти дуже важку бойову частину з безпечної для носія дистанції.

Іракський епізод 1980-х і український досвід 2020-х сходяться в одному спостереженні: ракета, задумана як «вбивця авіаносців», на практиці найчастіше ставала знаряддям ударів по великих наземних об’єктах. Технічна інерція радянського комплексу К-22 виявилася довшою за той флот, проти якого її проектували.