Українські ракети — це не один виріб і не одна епоха. Це дніпровська школа міжконтинентальних і космічних носіїв, київські крилаті системи КБ «Луч», керовані 300-мм боєприпаси «Вільха» і нові гібриди 2024–2026 років, які вже не вміщаються в стару схему «ракета проти корабля» чи «ракета для космосу».

Базова картина така: історичне ядро галузі — КБ «Південне» і «Південмаш» у Дніпрі; сучасне ударне ядро — сімейство «Нептун», оперативно-тактичний «Сапсан»/«Грім-2», високоточна «Вільха» та лінійка ракет-дронів на кшталт «Паляниці» й «Пекла». Найгучніша заявка останніх сезонів — крилата FP-5 «Фламінго» з декларованою дальністю до 3 000 км.

Цифри в цій темі часто розходяться між заводськими пресрелізами, президентськими заявами і незалежною аналітикою. Нижче — лише те, що можна перевірити у відкритих джерелах станом на 2026 рік, із застереженням: бойові характеристики і темпи серійного випуску частина виробників розкриває вибірково.

Дніпровська школа: завод, який збирав і космос, і стратегію

У 1951 році недобудований автозавод у Дніпропетровську переорієнтували на балістичні ракети. Навколо цього рішення виросла зв’язка, без якої історія українських ракет просто не читається: конструкторське бюро Михайла Янгеля і серійний «Південмаш». Саме тут з’явилися Р-12, Р-16, сімейство Р-36 і твердопаливна РТ-23. Місто десятиліттями жило ритмом цехів, стендів і закритих полігонів, а не туристичними листівками.

Після 1991 року той самий промисловий каркас не зник. Змінилося завдання: стратегічні вироби конвертували в носії, а кооперацію довелося будувати вже не всередині однієї імперії, а на міжнародному ринку. Це був болісний, але логічний хід. Заводи вміли робити великі корпуси, баки, ступені й автоматизований старт — і саме ці компетенції стали валютою незалежної України в космосі.

Носії «Циклон», «Зеніт» і «Дніпро»

«Циклон-2», створений на базі бойової 8К69, стартував з Байконура 6 серпня 1969 року і літав до червня 2006-го. За відкритими підрахунками здійснено 106 пусків; навіть там, де джерела фіксують одиничну відмову, статистика залишається однією з найкращих у світовій практиці легких носіїв. «Циклон-3» додав третій ступінь і виводив до чотирьох тонн на низьку орбіту.

«Зеніт» пішов іншим шляхом: кисень і гас замість висококиплячих компонентів, повна автоматизація старту, перший пуск «Зеніт-2» — 13 квітня 1985 року. Саме ця машина стала основою програми «Морський старт»: українсько-російсько-американсько-норвезький консорціум запускав «Зеніт-3SL» з платформи в Тихому океані. Паралельно працював конверсійний «Дніпро» — цивільний носій на базі Р-36М. Окремим рядком стоїть участь «Південмашу» в першому ступені американського Antares і двигуні РД-843 для європейської Vega.

Космічна спадщина важлива не як ностальгія. Вона пояснює, чому Україна взагалі змогла після 2014 року швидко повернутися до власних бойових ракет: кадри, культура випробувань і розуміння твердого та рідинного палива нікуди не зникли.

Порожнє десятиліття і жорстке пробудження після 2014-го

Незалежна Україна успадкувала потужності, але втратила повний цикл замовлень. Бюджети різали, кооперація з Росією тримала космос на плаву й водночас консервувала залежність. Бойова програма майже зупинилася. Після анексії Криму ситуація змінилася різко: флот втратив основні платформи й берегові комплекси, а сухопутні сили лишилися без сучасної оперативно-тактичної балістики.

Саме тоді КБ «Луч» під керівництвом Олега Коростельова розгорнуло протикорабельну програму, яка пізніше стане «Нептуном». Паралельно бюро разом із «Південним» доводило керовану 300-мм ракету для модернізованого «Смерча» — майбутню «Вільху». «Сапсан»/«Грім-2» існував як довгий, недофінансований проєкт із заявленою дальністю спочатку близько 280 км для експорту і до 500 км для власних сил. До лютого 2022-го країна підійшла не з порожніми руками, але й не з масовим арсеналом.

«Нептун»: від крейсера «Москва» до «Довгого Нептуна»

Р-360 «Нептун» розробляли в Києві з початку 2010-х і прийняли на озброєння у серпні 2020 року. Це дозвукова крилата ракета берегового комплексу РК-360МЦ: довжина близько 5 м, діаметр 380 мм, стартова маса близько 870 кг, маршовий турбореактивний двигун МС-400 виробництва «Мотор Січ». Базова протикорабельна дальність у відкритих ТТХ — близько 280–300 км, бойова частина — орієнтовно 150 кг.

14 квітня 2022 року дві ракети цього типу уразили флагман Чорноморського флоту РФ, крейсер «Москва». Після цього комплекс почали швидко адаптувати під наземні цілі. У 2023–2025 роках з’явилися подовжені й «товстіші» варіанти. У серпні 2025-го публічно показали Р-360Л, відомий як «Довгий Нептун» або «Нептун-Д»: заявлені до 1 000 км дальності й бойова частина близько 260 кг. У жовтні 2025-го президент Володимир Зеленський повідомив про спільне застосування «Нептуна» і «Фламінго».

У 2026 році відкриті зведення фіксують удари «Нептуном» і по кораблях, і по берегових об’єктах — від бухт Севастополя до промислових майданчиків на півдні Росії. У червні 2026-го КБ «Луч» підписало меморандум з європейським MBDA щодо наступного покоління Neptune-2. Це вже не «локальний береговий комплекс», а спроба вбудувати українську крилату лінійку в ширшу європейську кооперацію.

«Вільха»: точність там, де раніше був лише залп

Базова «Вільха» (Р-624) — це 300-мм керована ракета на шасі модернізованого «Смерча». Прийнята у 2018 році. Маса виробу близько 800 кг, бойова частина базової версії — до 250 кг, дальність — до 70 км, повний пакет із 12 ракет іде за 48 секунд. Керування — інерціальне плюс супутникове; кругове відхилення на штатній дальності оцінювали приблизно в 10–30 метрів.

Далі пішли «Вільха-М», «М1» і «М2» з іншим балансом маси бойової частини і дальності: відкриті оцінки для «М» дають до 110–130 км, для пізніших індексів — понад 150 км, окремі заяви щодо «М2» сягають близько 200 км. У вересні 2026-го на виставці MSPO у Польщі «Луч» показав Р-624MS: 7,6 м, 907 кг, заявлена дальність 110 км і бойова частина 220 кг. Зовнішньо помітна зміна хвостової частини: конструктори відходять від старого поясу імпульсних двигунів до схеми з обертовим блоком аеродинамічних рулів.

Для фронту це важливіше за гучні міжконтинентальні цифри. «Вільха» б’є по складах, пунктах управління й укріпленнях на оперативній глибині, не чекаючи дозволу зовнішнього постачальника. Слабке місце програми добре відоме практикам: висока складність і ціна одного керованого виробу порівняно зі звичайним реактивним снарядом.

«Сапсан» і «Грім-2»: балістика, якої довго не вистачало

Оперативно-тактичний комплекс 1КР1 «Сапсан» — розробка КБ «Південне» з виробництвом на «Південмаші». Експортна назва — «Грім-2». Відкриті характеристики описують одноступеневу твердопаливну ракету довжиною близько 7 м, дальністю 280–500 км залежно від версії й швидкістю порядку 5 Махів. Бойова частина в різних оцінках — від кількох сотень кілограмів; точні серійні параметри залишаються закритими.

До повномасштабного вторгнення комплекс оцінювали як майже готовий, але не доведений до масового випуску. У 2024–2025 роках з’явилися заяви про бойове застосування й підготовку серії. У грудні 2025-го Зеленський прямо назвав «Сапсан» серед систем, які вже працюють. Для Генштабу балістика закриває нішу, яку крилата ракета не замінює: короткий підлітний час і інший профіль для засобів ППО.

Ракетні дрони і важка крилата хвиля 2024–2026

«Паляниця» КБ «Луч» — гібрид ракети й одноразового дрона. Перше бойове застосування публічно датують 24 серпня 2024 року. За даними, оприлюдненими «Укроборонпромом» на MSPO 2025, маса 320 кг, корисне навантаження до 100 кг, довжина 3,5 м, розмах крила 1,7 м, швидкість до 900 км/год, висота 15–500 м, дальність до 650 км. Старт — із землі твердопаливним прискорювачем, далі працює турбореактивний двигун.

«Пекло» в офіційних презентаціях 2026 року фігурує як швидкісний ракетний дрон із дальністю до 700 км і бойовою частиною від 23 кг. «Рута» — ще один виріб цього класу, пов’язаний із європейською кооперацією Destinus; у президентському переліку її ставлять поруч із «Фламінго», «Нептуном» і «Паляницею». Ці машини дешевші за класичну крилату ракету і швидші за більшість ударних БпЛА, тому ними зручно насичувати хвилі атак.

FP-5 «Фламінго» компанії Fire Point, показана в серпні 2025-го, змінила тон розмови. Заявлені параметри: дальність до 3 000 км, швидкість близько 950 км/год, бойова частина до 1 150 кг, комбіноване інерціально-супутникове наведення. Виробник називав ціну близько 600 тисяч доларів за одиницю. Перше застосування фіксували вже у вересні 2025-го; водночас аналітики прямо писали про неоднозначні результати й обмежену кількість підтверджених пусків. У лютому 2026-го Зеленський визнав, що російський удар порушив виробничу лінію.

Перед порівняльною таблицею варто зафіксувати правило читання: це не сертифікаційний паспорт, а зведення відкритих заявлених характеристик.

Система	Тип	Заявлена дальність	Статус на 2026
Р-360 «Нептун»	крилата ПКР / наземний варіант	близько 280–300 км	серія, бойове застосування з 2022
Р-360Л «Довгий Нептун»	крилата наземна	до 1 000 км (заява)	показана 2025, застосовується
«Вільха» / Р-624MS	керована 300 мм РСЗВ	70–110+ км залежно від індексу	на озброєнні з 2018, нові версії у випробуваннях
«Сапсан» / «Грім-2»	ОТРК, балістична	280–500 км	бойове застосування підтверджували у 2025
«Паляниця»	ракетний дрон	до 650 км	перший удар — 24.08.2024
FP-5 «Фламінго»	важка крилата	до 3 000 км (заява виробника)	серія з 2025, виробництво частково зривали ударами

Дані таблиці узагальнено за відкритими статтями uk.wikipedia.org та аналітичним оглядом missilematters.substack.com кінця 2025 року. Там, де джерела розходяться, у клітинці стоїть діапазон або позначка «заява».

Цікаві факти

• Вартість усього берегового «Нептуна» до держвипробувань генеральний конструктор «Луча» оцінював приблизно в 40 млн доларів. Для комплексу з ракетою, машинами й пунктом управління це аномально скромна сума за мірками західних програм.
• «Циклон-2» тримав рекорд надійності серед носіїв свого класу: понад сто пусків за 37 років. Для дніпровської школи це був не маркетинг, а виробнича норма.
• Перший ступінь Antares збирали в Україні. Американські вантажі до МКС певний час літали на дніпровському «залізі» — рідкісний випадок, коли цивільний космос і оборонна спадщина збіглися в одному корпусі.
• «Паляниця» отримала власну пам’ятну монету НБУ. Для ракетного дрона, який публічно з’явився лише 2024 року, це вже культурний жест, а не лише технічна новина.
• Назву «Фламінго» ринок підхопив швидше, ніж тактику. Заявлена тонна бойової частини звучить ефектно, але незалежні огляди кінця 2025-го прямо писали: підтверджених пусків мало, а масштабування серії лишається головним ризиком програми.

Хто що виробляє і де ламається ланцюг

Карта виробників у 2026 році виглядає чіткіше, ніж п’ять років тому. ДККБ «Луч» тримає «Нептун», «Довгий Нептун» і «Паляницю». КБ «Південне» і «Південмаш» закривають балістичний «Сапсан». Fire Point, приватна компанія 2022 року народження, вийшла на важку крилату нішу з «Фламінго» і, за словами самої фірми, готує власні балістичні FP-7 і FP-9. «Пекло» і «Рута» доповнюють лінійку ракет-дронів, частина з яких збирається в кооперації з європейськими майданчиками.

У відкритих аналітичних оглядах кінця 2025 року повторюється той самий висновок: легких і середніх засобів Україна вже вміє робити багато, а важких — поки обмаль. «Фламінго», «Сапсан» і «Довгий Нептун» аналітик Фабіан Гоффманн відносив до програм із великим потенціалом і такою ж великою невизначеністю. Західні ATACMS, Storm Shadow і SCALP лишаються дефіцитом, тож власна серія — не престиж, а страховка від чужого політичного циклу.

Коли зіставляєш офіційні заяви з бойовими зведеннями 2026 року, видно іншу межу: ракета без стабільного пороху, електроніки, двигунів і захищених цехів швидко перетворюється на презентаційний макет. Удари по виробничих лініях — частина тієї ж історії, що й самі пуски.

Для початківця достатньо простої ієрархії. «Вільха» працює на оперативній глибині фронту. «Нептун» закриває море і середню глибину тилу. «Сапсан» дає швидкий балістичний удар. «Паляниця» й «Пекло» насичують дальні хвилі відносно дешевими апаратами. «Фламінго» претендує на стратегічну дистанцію, але її реальна серійність у 2026-му ще перевіряється війною, а не лише виставковим стендом.

Для просунутого читача важливіший інший шар. Українські ракети сьогодні — це зсув від радянського гіганта з міжконтинентальними шахтами до мережі державних КБ і приватних фірм, які вчаться робити менше, дешевше й частіше. Космічний «Зеніт» і бойовий «Нептун» стоять на одній промисловій пам’яті, але вже в різних економіках. Наступний рік галузі вимірюватимуть не гучністю назв, а тим, скільки справних виробів вийде з цеху після наступного удару по даху.