Ракета, яку в класифікації НАТО позначили як SS-18 Satan, у радянських і російських документах проходить як Р-36М і Р-36М2 «Воєвода» (коди за договорами про скорочення стратегічних наступальних озброєнь — РС-20А та РС-20В). Це важка двоступенева рідинна міжконтинентальна балістична ракета шахтного базування з закидаємою масою близько 8,8 тонни, дальністю від приблизно 11 000 до 16 000 кілометрів залежно від бойового оснащення і можливістю нести до десяти бойових блоків індивідуального наведення.

Ключові параметри «Воєводи» — стартова маса понад 211 тонн, діаметр корпусу 3 метри, довжина близько 34,3 метра, «холодний» мінометний старт із шахти та час приведення в готовність порядку однієї хвилини. Станом на 2026 рік комплекс ще зберігається в обмеженій кількості в складі Ракетних військ стратегічного призначення Росії, але ресурс ракет уже вичерпується, а заміна на РС-28 «Сармат» іде з багаторічним відставанням.

Конструкцію створили в Дніпрі в КБ «Південне», серійне виробництво вела «Південмаш», систему управління розробив харківський «Хартрон». Без цієї кооперації важка МБР третього і четвертого поколінь просто не відбулася б у тому вигляді, в якому її знають військові аналітики.

Як з’явилася «Сатана» і чому її так назвали

Попередницею стала Р-36 (за класифікацією НАТО — SS-9 Scarp) конструкції Михайла Янгеля. Наприкінці 1960-х радянське керівництво вимагало ракету, здатну пробити перспективну американську протиракетну оборону і вразити захищені шахти МБР. Постанова 1969 року започаткувала комплекс третього покоління Р-36М з індексом 15А14. Після смерті Янгеля роботу очолив Володимир Уткін.

Перші льотні випробування Р-36М почалися на початку 1970-х, на бойове чергування комплекс став у грудні 1975 року. Далі пішли Р-36М УТТХ (15А18, SS-18 Mod 4) з десятьма блоками і, з 1988 року, Р-36М2 «Воєвода» (15А18М, SS-18 Mod 5/6). Саме остання модифікація закріпила західне прізвисько Satan: велика закидаєма маса, роздільна головна частина і розвинений комплект засобів подолання ПРО виглядали для аналітиків НАТО надмірно руйнівними.

На піку розгортання в СРСР нараховували до 308 шахт під це сімейство. Після розпаду Союзу шахти в Казахстані ліквідували, українські ракети вивели з бойового складу відповідно до без’ядерного статусу держави, а Росія залишила комплекси на двох основних позиційних районах — під Ясним (Домбаровський) і в Ужурі.

Індекси, модифікації та логіка еволюції

Плутанина в назвах виникає майже завжди. Р-36 — це ще SS-9. Р-36М / РС-20А — перше покоління «Сатани». Р-36М УТТХ / РС-20Б — покращена точність і десять блоків. Р-36М2 / РС-20В «Воєвода» — варіант, розрахований на удар навіть після ядерного впливу по позиційному району. НАТО звело все до SS-18 Satan і шести «модів», що лише частково збігаються з радянськими індексами.

Інженери послідовно вирішували чотири задачі: збільшити закидаєму масу при збереженні діаметра шахти попередника, скоротити час підготовки до пуску, підвищити стійкість ракети і шахти до вражаючих факторів ядерного вибуху, розширити зону розведення бойових блоків. У «Воєводи» енергетика зросла приблизно на 12% порівняно з 15А18, точність — орієнтовно в 1,3 раза, автономність чергування — утричі, площа зони розведення блоків — у 2,3 раза.

• Р-36М (15А14). Двоступенева рідинна ракета з моноблоком великої потужності або першими варіантами РГЧ ІН. Дальність змінювалася від близько 10 200 км для важкої головної частини до 16 000 км для легкої.
• Р-36М УТТХ (15А18). Десять блоків індивідуального наведення, покращена інерціальна система, більша зона розведення. Саме цей варіант масово стояв у 1980-х.
• Р-36М2 «Воєвода» (15А18М). Новий обтічник, посилений захист електроніки, активний захист шахти, розвинені хибні цілі. Робоча конфігурація — до 10 блоків по 550–800 кт або моноблок.

Окремі джерела згадують конструкційний запас платформи розведення навіть на 14 місць; у бойовій практиці під договірними обмеженнями START рахували до десяти бойових блоків, решту осередків логічно відводили під засоби подолання ПРО.

Конструкція: корпус, паливо і двигуни

Корпус — тандемна схема без зайвих сухих відсіків. Діаметр 3 метри задано ще шахтами Р-36 і витримано в усіх наступних модифікаціях. Довжина «Воєводи» в більшості відкритих зведень — 34,3 м; для ранніх модів фігурують 32,6–36,3 м залежно від типу головної частини і способу вимірювання.

Паливо — висококипляча пара несиметричний диметилгідразин (НДМГ, «гептил») і азотний тетраоксид. Компоненти ампулізовані: ракета може роками стояти заправленою в транспортно-пусковому контейнері. Це дає хвилинну готовність, але робить обслуговування токсичним і вимагає спеціальної інфраструктури. Маса палива в різних описах близька до 180–188 тонн при стартовій масі 209–211,4 т.

Перший ступінь — чотири однокамерні двигуни сімейства РД-264 (збірка з РД-263) конструкції Енергомашу. Сумарна тяга на землі — понад 420 тс, у вакуумі — близько 460 тс. Вектором тяги керують поворотом камер. Другий ступінь «Воєводи» має маршовий РД-0255 замкнутої схеми і чотирикамерний стерновий двигун. Окремий блок розведення з власним двигуном (для М2 — РД-869) розводить бойові блоки на індивідуальні траєкторії.

Закидаєма маса близько 8,8 тонни при стартовій масі трохи більше 211 тонн дає коефіцієнт енергомасової досконалості порядку 42 кг корисного навантаження на тонну ракети — один із найвищих показників серед важких рідинних МБР свого покоління.

Система управління — автономна інерціальна, без радіокорекції в польоті. Це захищає від радіоелектронного придушення, але точність залежить від якості гіроскопів, акселерометрів і моделі гравітації. Харківський «Хартрон» саме цим і займався: електроніка мала витримати і вібрації старту, і імпульс ядерного вибуху поблизу шахти.

Бойове оснащення, дальність і точність

Гнучкість головної частини — головна бойова якість комплексу. Відкриті оцінки для різних модів зводяться до кількох робочих схем: легкий моноблок порядку 8 Мт на максимальну дальність до 16 000 км; важкий моноблок 18–25 Мт на скорочену дальність близько 11 000–11 200 км; РГЧ ІН з 8–10 блоками по 0,4–1 Мт (для М2 найчастіше наводять 550–800 кт) на дальність близько 11 000 км. Західні й російські цифри по тротиловому еквіваленту розходяться, тому коректніше говорити про діапазон, а не про одну «офіційну» потужність.

Кругове ймовірне відхилення теж залежить від модифікації та джерела. Для ранніх Р-36М радянські оцінки часто дають близько 1000 м, західні — 400–550 м. Для УТТХ фігурують 650–920 м. Для «Воєводи» більшість зведень сходиться на 220–500 м. Різниця пояснюється не лише якістю системи управління, а й тим, що КВО оцінюють по різних серіях пусків і різних методиках.

Комплекс засобів подолання ПРО включає важкі й легкі хибні цілі, дипольні відбивачі та узгодження радіолокаційного і плазмового сліду обманок зі справжніми блоками. Саме цей набір, а не лише кількість боєголовок, зробив SS-18 головним подразником для проєктувальників американської ПРО 1970–1980-х.

Параметр	Р-36М / РС-20А	Р-36М УТТХ	Р-36М2 «Воєвода»
Індекс ГРАУ / НАТО	15А14 / SS-18 Mod 1–3	15А18 / SS-18 Mod 4	15А18М / SS-18 Mod 5–6
Стартова маса	близько 209–210 т	близько 211 т	211–211,4 т
Довжина / діаметр	≈32,6 м / 3 м	≈34,3 м / 3 м	≈34,3 м / 3 м
Закидаєма маса	7,2–8,8 т	до 8,8 т	близько 8,5–8,8 т
Дальність	10 200–16 000 км	≈11 000–16 000 км	≈11 000 км (РГЧ), до 16 000 км (моноблок)
Бойове оснащення	1×8–25 Мт або 8 блоків	до 10×0,4–1 Мт	до 10×550–800 кт або моноблок
Оцінка КВО	400–1000 м	650–920 м	220–500 м

Цифри зведені за відкритими довідниками Missile Threat (CSIS), GlobalSecurity та енциклопедичними таблицями модифікацій; окремі рядки в джерелах розходяться, тому в таблиці подано узгоджені діапазони, а не єдине «рекламне» значення.

Шахта, мінометний старт і бойова готовність

Ракета стоїть у склопластиковому транспортно-пусковому контейнері всередині захищеної шахти, переобладнаної ще з комплексу Р-36. Старт — мінометний: пороховий акумулятор тиску викидає 211-тонну машину на десятки метрів над зрізом шахти, і лише тоді вмикаються маршові двигуни. Шахта не випалюється факелом, її можна відносно швидко підготувати повторно, а сама ракета не витрачає паливо на вихід із шахти.

Час готовності до пуску в більшості технічних довідок — 62 секунди з режиму постійного чергування. Температурний діапазон бойового застосування в описах — від приблизно −40…−50 °C до +50 °C. Шахту посилювали від повітряної ударної хвилі, світлового імпульсу, проникаючої радіації та електромагнітного імпульсу; для М2 заявляли зменшення зони ураження «блокуючим» ядерним вибухом у десятки разів порівняно з попередником.

Практичний сенс такої живучості був стратегічний: комплекс проектували як зброю відповідного або навіть «зустрічного» удару по високозахищених цілях після того, як по позиційному району вже відпрацював супротивник. Звідси жорсткі вимоги до електроніки, амортизації контейнера і герметичності баків.

Типові помилки в описах характеристик

• «Сатана» і «Воєвода» — різні ракети. «Воєвода» — штатна назва модифікації Р-36М2. Satan — натовський ярлик для всього сімейства SS-18. Плутати їх із РС-28 «Сармат» (у пресі інколи «Satan II») не варто: це вже інший виріб.
• Одна цифра дальності на всі випадки. 16 000 км стосується легкої / моноблочної схеми. З десятьма блоками дальність падає приблизно до 11 000 км. Без цього застереження таблиця бреше.
• «25 мегатонн і десять блоків одночасно». Це різні варіанти оснащення, а не одна конфігурація. Важкий моноблок і повна РГЧ ІН взаємовиключні за масою і балістикою.
• Гарантована точність «у 200 метрів». Нижня межа оцінок КВО для М2 існує, але відкриті дані дають коридор 220–500 м. Для ранніх модів похибка була помітно більшою.
• «Досі найпотужніша МБР світу без застережень». За закидаємою масою важкого класу комплекс довго лишався рекордсменом. За точністю, мобільністю і новизною елементної бази його вже обходять пізні твердопаливні системи. Ресурс самих виробів — 1980–1990-х років випуску — у 2026-му є окремим ризиком.

У довідковій практиці ці помилки розмножуються копіюванням одного й того ж російськомовного блоку ТТХ. Якщо звіряти кілька незалежних зведень, картина завжди виявляється діапазоном, а не рядком із рекламного буклета.

Що відомо про статус комплексу у 2026 році

Оцінки Federation of American Scientists у Nuclear Notebook за травень 2026 року виходять із приблизно 40 розгорнутих SS-18 Mod 5/6 на двох дивізіях — 13-й у Домбаровському районі та 62-й в Ужурі. Теоретичне навантаження — до 10 блоків на ракету, тобто до 400 боєзарядів; на практиці за часів New START ракети, ймовірно, несли менше блоків, щоб укластися в ліміт розгорнутих стратегічних зарядів. Договір New START втратив чинність на початку лютого 2026 року, тож перевіреного обміну даними більше немає.

Гарантійний строк спочатку закладали на рівні 15 років, потім багаторазово продовжували — до 20–25 і більше. Наймолодші вироби зібрали на початку 1990-х, тож у 2026 році їм уже понад три десятиліття. Після 2014-го, а остаточно після розриву кооперації з Україною, Росія втратила штатну підтримку розробника з Дніпра. Продовження ресурсу пішло через власні конструкторські бюро, з неминучим ризиком для надійності герметизації, датчиків і двигунів.

Наступник — рідинна важка РС-28 «Сармат». Її мали поставити на чергування ще на межі 2010–2020-х. Натомість програма супроводжувалася зривами: вибух у шахті в 2024 році, невдалий розгін у 2025-му, публічно оголошений успішний пуск у травні 2026-го. Навіть після цього Кремль говорив не про масове розгортання, а про намір поставити перший полк на бойове чергування «до кінця року». Частину шахт в Ужурі вже готують під новий виріб, тож «Воєвода» формально доживає цикл заміни, а не відкриває нову епоху.

Для оцінки загрози важливіше не прізвисько Satan, а проста арифметика: кілька десятків старих шахтних ракет із великою закидаємою масою досі дають сотні потенційних блоків, поки «Сармат» не довів серійну надійність.

Мирний слід: ракета-носій «Дніпро»

Після скорочень за договорами START частину 15А18 переробили на носій «Дніпро». Стартова маса лишилася близько 211 т, довжина — 34,3 м, діаметр — 3 м. На низьку навколоземну орбіту висотою 300–900 км машина виводила до 3,7–4,5 т корисного навантаження. Паливо те саме: АТ і НДМГ. Запуски йшли з Байконура і Ясного; останній відбувся 25 березня 2015 року. Програма фактично зупинилася: токсичне паливо, політичний розрив і конкуренція з іншими носіями зробили конверсію невигідною.

Для історії техніки «Дніпро» важливий як доказ: та сама енергетика, що лякала стратегічних планувальників, годилася і для комерційних супутників. Це рідкісний випадок, коли важка бойова МБР отримала документовану цивільну біографію, а не лише полігонні пуски бойових блоків на Камчатку.

Що варто пам’ятати, читаючи будь-яку таблицю ТТХ

Відкриті характеристики ракети «Сатана» — це не паспорт заводу, а реконструкція за договорами СНО, західними оцінками розвідки, спогадами конструкторів і рідкісними офіційними коментарями. Тому чесна стаття завжди тримає вилку: дальність 11–16 тисяч кілометрів, КВО сотні метрів, потужність блоку сотні кілотонн, кількість блоків — до десяти в бойовій схемі. Все, що виходить за цей коридор без посилання на конкретну модифікацію, майже напевно змішує різні вироби.

Український слід тут не патріотична приписка, а інженерний факт. Корпус, логіка ампулізації, холодний старт і система управління виросли в Дніпрі та Харкові. Росія експлуатує спадщину, яку вже не може відтворити в тій самій кооперації. Саме тому дискусія 2026 року змістилася з «найпотужнішої ракети світу» на значно сухіше питання: скільки старих шахт ще тримають ресурс і чи встигне «Сармат» їх змінити, перш ніж статистика відмов стане публічною.