Станом на листопад 2026 року під російським контролем залишається близько 116–117 тисяч квадратних кілометрів української території — приблизно 19,2–19,3 відсотка від загальної площі країни. Це включає Крим, майже всю Луганщину, більшу частину Донеччини, значні ділянки Запоріжжя та Херсонщини, а також незначні площі в Харківській, Сумській та інших областях.

Цифри демонструють стабілізацію лінії зіткнення після періодів активних змін. Російське просування у 2026 році виявилося мінімальним порівняно із заявами керівництва РФ, тоді як українські сили проводили локальні операції зі звільнення територій. На окупованих землях проживає орієнтовно 3,5–5 мільйонів українців, які стикаються з системними обмеженнями, проблемами інфраструктури та тиском.

Ситуація різниться залежно від регіону: від відносно стабільніших зон у глибині окупації до критичних гуманітарних умов поблизу лінії фронту. Правовий статус цих територій як тимчасово окупованих залишається незмінним згідно з українським законодавством і нормами міжнародного права.

Масштаб окупації та розбіжності в оцінках

Загальна площа України становить близько 603,5 тисячі квадратних кілометрів. До повномасштабного вторгнення Росія контролювала Крим і частини Донецької та Луганської областей — приблизно 7 відсотків території. Після 2022 року окупована площа зросла і стабілізувалася на рівні понад 19 відсотків.

Дані проєкту DeepState, які використовують відкриті джерела та геолокацію, вказують на приблизно 116–117 тисяч квадратних кілометрів під контролем РФ станом на осінь 2026 року. Інститут вивчення війни (ISW) підтверджує, що чисте російське просування у 2026 році становило лише десятки або трохи більше ста квадратних кілометрів за перші місяці року — значно менше за заяви російського керівництва про тисячі квадратних кілометрів.

Розподіл за основними регіонами виглядає так:

Регіон	Орієнтовна частка під контролем РФ	Особливості
АР Крим і Севастополь	100%	Окупація з 2014 року, найдовший період інтеграційних заходів
Луганська область	близько 99%	Майже повний контроль, окремі ділянки на півночі
Донецька область	близько 79–80%	Найактивніші бойові дії, контроль України над частиною західних районів
Запорізька область	близько 75%	Мелітополь, Бердянськ, Енергодар під окупацією
Херсонська область	близько 70%	Переважно лівобережжя Дніпра після звільнення Херсона у 2022 році

Дані узагальнені на основі оцінок DeepState та відкритих аналітичних матеріалів станом на осінь 2026 року. Точні межі можуть коригуватися через динаміку бойових дій і наявність «сірих зон».

Українські сили у 2026 році проводили операції, які дозволили звільнити ділянки території, зокрема на окремих напрямках Донеччини. Це контрастує з російськими заявами і демонструє, що лінія зіткнення не є статичною в бік одностороннього просування.

Динаміка змін у 2026 році

Протягом 2026 року російські війська намагалися просуватися на кількох напрямках, але чистий приріст окупованої площі залишався незначним. За оцінками ISW, за перші місяці року РФ захопила близько 100 квадратних кілометрів, тоді як заяви російського керівництва називали цифри в десятки разів більші. Українські контратаки, зокрема операції на Лиманському напрямку, дозволили повернути сотні квадратних кілометрів і порушили плани оточення окремих районів Донеччини.

У жовтні 2026 року, за даними різних джерел, українські сили звільнили більше території, ніж російські війська захопили за той самий період на окремих ділянках. Загалом рік характеризувався низькою швидкістю російського просування — менше кілометра на добу в середньому за окремими оцінками — на тлі високих втрат і обмежень логістики.

Лінія фронту залишається активною, з регулярними бойовими зіткненнями, авіаударами та застосуванням дронів. Найгарячіші ділянки — Покровський, Костянтинівський та окремі напрямки на Слобожанщині. Водночас глибокі прориви відсутні, а контроль над ключовими населеними пунктами агломерацій тримається українською стороною.

Гуманітарна ситуація в різних регіонах

Умови життя на окупованих територіях суттєво різняться. У глибині контролю, далі від лінії зіткнення, інфраструктура функціонує відносно стабільніше, хоча й з обмеженнями. Поблизу фронту ситуація критична.

На лівобережжі Херсонщини, зокрема в Олешках та навколишніх населених пунктах, фіксували гостру гуманітарну кризу: дефіцит продуктів, води, електрики, проблеми з евакуацією через заміновані шляхи та обстріли. У жовтні 2026 року вдалося організувати режим тиші для евакуації частини цивільних і доставлення допомоги. За оцінками, у таких зонах залишаються тисячі людей, переважно літніх, з обмеженими можливостями виїзду.

У Запорізькій області ключові проблеми — перебої з електропостачанням і водою, особливо в Мелітополі, Бердянську та Енергодарі. Пошкодження інфраструктури через бойові дії ускладнює відновлення. На Донеччині, включно з Маріуполем і окупованим Донецьком, гостро стоїть питання водопостачання: система, залежна від Дніпра та Сіверського Дінця, зруйнована, а альтернативні маршрути не покривають потреб. Сміття, відсутність медиків і комунальні послуги додають складнощів.

У Луганській області, особливо в регіональному центрі, умови стабільніші, але в зруйнованих містах на кшталт Сєвєродонецька дефіцит фахівців (лікарів, вчителів) зберігається. Загалом на всіх окупованих територіях фіксують депопуляцію: частина жителів виїхала, натомість Росія завозить своїх громадян за програмами для вчителів і медиків. За даними Ради Європи та українського омбудсмена, на тимчасово окупованих територіях залишається орієнтовно 3,5 мільйона українців, серед них близько 1,6 мільйона дітей.

Механізми контролю: документи, освіта та майно

Росія системно впроваджує власне законодавство, освіту та адміністративні процедури. Російський паспорт стає умовою доступу до медичних, соціальних послуг, освіти та оформлення майна. Відмова від нього ускладнює повсякденне життя, хоча формально примусова паспортизація суперечить нормам міжнародного гуманітарного права.

У школах діє російська програма: відсутність української мови, мілітаризовані елементи, тиск на дітей, які намагаються навчатися дистанційно за українською системою. Для отримання атестатів вимагають російські документи. Це фіксували Human Rights Watch та інші організації.

Щодо нерухомості окупаційні адміністрації можуть визнавати майно «безхазяйним», якщо власник не переоформив його за російськими правилами. Особливо вразливі ті, хто виїхав. Офіс омбудсмана отримував звернення щодо таких випадків. Водночас Україна не визнає ці процедури, і право власності зберігається згідно з українським законодавством.

Репресії включають переслідування за проукраїнську позицію, адміністративні справи за «дискредитацію» армії РФ (тисячі випадків лише в Криму) та політично мотивовані справи, особливо проти кримських татар.

Правовий статус і позиція України

Згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ці землі є невід’ємною частиною України. Конституція та закони країни продовжують діяти, а будь-які акти окупаційної влади не створюють правових наслідків для РФ. Дата початку окупації для окремих територій визначена з 19 лютого 2014 року (Крим) або з 2022 року.

Міжнародна спільнота не визнає анексії. Україна регулярно оновлює Перелік територій, на яких ведуться бойові дії або які тимчасово окуповані, що впливає на податкові пільги, соціальні виплати та інші механізми для громадян і бізнесу. У 2026 році затверджено оновлену Національну стратегію у сфері прав людини, яка приділяє увагу захисту мешканців окупованих територій, збереженню української ідентичності та підготовці до реінтеграції.

Господарська діяльність суб’єктів з податковою адресою на окупованих територіях обмежена: правочини з ними не мають юридичної сили на підконтрольній території, а перекази коштів заборонені. Це захищає українську правову систему від легалізації окупаційних режимів.

Практичні аспекти: виїзд і підтримка

Багато людей залишаються через вік, хвороби, майно або страх репресій. Для тих, хто вирішує виїхати, існують маршрути через треті країни, зокрема через Білорусь до пунктів пропуску на Волині. Гуманітарні коридори організовують у критичних зонах, як це було в Олешках.

Після повернення на підконтрольну територію можна оформити статус внутрішньо переміщеної особи. У 2026 році допомога на проживання становила 2000 гривень для дорослих і 3000 для дітей або людей з інвалідністю (за умови відповідності критеріям). Для дітей і молоді, які повернулися з окупації, передбачені програми вступу до українських закладів освіти та одноразові виплати. Омбудсман і громадські організації надають правову та інформаційну допомогу.

Важливо зберігати українські документи та фіксувати факти порушень. Для підтвердження юридичних фактів, що сталися в окупації (народження, смерть, шлюб), існують окремі процедури на підконтрольній території.

Поширені уявлення та фактична картина

Одне з поширених уявлень — що окуповані території «інтегровані» і там «нормальне життя». Насправді інфраструктурні проблеми, дефіцит фахівців і примусові процедури зберігаються навіть у зонах з довшим контролем. Російські заяви про масштабні захоплення у 2026 році не підтверджуються незалежними оцінками геолокації та відкритих джерел.

Інше уявлення стосується можливості швидкого повернення всіх територій військовим шляхом. Реальність 2026 року показує повільну динаміку змін і високу ціну просування. Водночас українська позиція полягає в тому, що правовий статус територій не змінюється незалежно від тривалості окупації, а підготовка до реінтеграції включає збереження зв’язку з людьми через освіту, культуру та інформаційний простір.

З практики звернень і звітів омбудсмана та правозахисників видно, що ключовою проблемою для багатьох залишається невизначеність щодо майна та документів, а також страх переслідувань за відмову від російських процедур.

Ключові інсайти

Окупована площа стабілізувалася на рівні близько 19 відсотків, але це не означає статичності: локальні зміни відбуваються в обидва боки, а російське просування у 2026 році виявилося обмеженим. Гуманітарна ситуація варіюється від критичної поблизу фронту до системно обмеженої в глибині, з акцентом на паспортизацію, освіту та майнові питання як інструменти контролю.

Для людей на цих територіях і їхніх рідних важливі конкретні механізми: можливості виїзду, статус ВПО, програми підтримки та збереження українських документів. Держава підтримує зв’язок і готує правові рамки для реінтеграції, хоча повноцінна політика перехідного періоду ще формується. Незалежно від поточних бойових дій, правовий статус територій як українських залишається незмінним.