dd472f
Су-27 виник як важкий радянський винищувач четвертого покоління, призначений для завоювання переваги в повітрі на великих відстанях. Програма стартувала наприкінці 1960-х як відповідь на американські F-15 Eagle і F-14 Tomcat, після поділу проєкту на важкий і легкий варіанти останній став основою для МіГ-29. Літак поєднує інтегральну аеродинаміку, електродистанційне керування і значний запас палива, що дозволяло діяти без дозаправки на просторах СРСР.
Базова модель оснащена двома двигунами АЛ-31Ф, розвиває швидкість до 2500 км/год на висоті й несе вбудовану 30-мм гармату плюс до 10 точок підвіски. За даними відкритих джерел, таких як uk.wikipedia.org, серійне виробництво тривало з 1982 по 2010 рік і дало близько 680 планерів без урахування глибоких модифікацій. Станом на 2026 рік тип залишається в строю кількох країн, зокрема України, де машини адаптували під західні керовані боєприпаси.
Су-27 відрізняється високою маневреністю на великих кутах атаки, що продемонстровано маневром «кобра», і став платформою для цілої родини машин — від Су-30 до Су-35. У сучасних умовах він виконує як завдання повітряної оборони, так і удари по наземних цілях, хоча його радар і ракети поступаються новішим системам.
Історія розробки та надходження на озброєння
Робота над перспективним фронтовим винищувачем (ПФІ) почалася в 1969 році в ДКБ Сухого. Вимоги включали швидкість понад 2 Махи, велику дальність на внутрішньому паливі, здатність діяти з ґрунтових аеродромів і сильне озброєння. Перший прототип Т-10 піднявся в повітря 20 травня 1977 року під керуванням Володимира Іллюшина, але випробування виявили недоліки в аеродинаміці й міцності.
Інженери радикально переробили конструкцію: змінили крило, збільшили кореневі напливи, рознесли кілі й мотогондоли. Новий варіант Т-10С здійснив перший політ у 1981 році. Серійне виробництво розгорнули на заводі в Комсомольську-на-Амурі, перші машини надійшли до частин у 1984–1985 роках. Офіційне прийняття на озброєння відбулося 23 серпня 1990 року після завершення державних випробувань.
Загальний обсяг випуску базових Су-27 оцінюють у 680 одиниць. Літак замінив застарілі перехоплювачі на кшталт Су-15 і Ту-128 у військах ППО, а також доповнив фронтову авіацію. Експортні варіанти пішли до Китаю, Індонезії та інших країн, а в Україні після розпаду СРСР залишилося кілька десятків машин, частина з яких пройшла модернізацію.
Конструкція, аеродинаміка та силова установка
Су-27 має інтегральну схему: фюзеляж плавно переходить у крило з розвиненими напливами, що створює додаткову підіймальну силу й покращує керованість на великих кутах атаки. Крило трапецієподібне зі стрілоподібністю близько 42 градусів, оснащене механізацією — передкрилками й флаперонами. Два широко рознесені кілі забезпечують стійкість у каналі рискання.
Силова установка складається з двох двоконтурних турбореактивних двигунів АЛ-31Ф з форсажними камерами. Кожен розвиває тягу близько 7670 кгс без форсажу і до 12 500 кгс на форсажі. Повітрозабірники обладнані регульованими клинами й захисними решітками від сторонніх предметів під час зльоту з ґрунтових смуг. Внутрішній запас палива сягає приблизно 9400 кг, що дає перегонну дальність понад 3500 км.
Інтегральна аеродинаміка й електродистанційна система керування з чотирикратним резервуванням дозволяють Су-27 зберігати керованість на кутах атаки, недоступних більшості винищувачів його покоління.
Кабіна одномісна (у навчально-бойовому Су-27УБ — двомісна тандем), оснащена катапультним кріслом К-36ДМ з нульовими характеристиками. Оглядовість забезпечує краплеподібний ліхтар. Шасі триопорне, що забирається, з носовою стійкою, яка втягується вперед.
Тактико-технічні характеристики
Основні параметри базового Су-27С (за даними відкритих технічних довідників і uk.wikipedia.org) наведені в таблиці. Значення можуть відрізнятися залежно від модифікації та режиму польоту.
| Параметр | Значення | Примітка |
|---|---|---|
| Довжина | 21,9 м | Без ПВД |
| Розмах крила | 14,7 м | З ракетами на кінцях — близько 14,95 м |
| Висота | 5,93 м | Су-27УБ — 6,36 м |
| Площа крила | 62 м² | — |
| Маса порожнього | 16 380 кг | Базова одномісна |
| Макс. злітна маса | до 30 450–33 000 кг | Залежить від партії |
| Макс. швидкість на висоті | 2500 км/год (М 2,35) | На 11 000 м |
| Макс. швидкість біля землі | 1400 км/год | М 1,14 |
| Практична стеля | 18 500 м | — |
| Перегонна дальність | 3530–3900 км | На внутрішньому паливі |
| Бойовий радіус | близько 1500 км | Висотний профіль |
| Швидкопідйомність | до 300 м/с | — |
| Обмеження перевантаження | +9 g | — |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, militaryfactory.com. Цифри підтверджені кількома технічними оглядами й узгоджуються між собою з невеликими розбіжностями залежно від режиму та модифікації.
Озброєння та авіоніка
Вбудоване озброєння — одноствольна 30-мм гармата ГШ-30-1 з боєзапасом 150 снарядів, розташована в правому напливі крила. Темп стрільби сягає 1500 пострілів на хвилину. На 10 точках підвіски (дві на кінцях крила, чотири під крилом, дві під мотогондолами й дві під фюзеляжем) можна розмістити до 6000–8000 кг корисного навантаження.
- Ракети «повітря–повітря» середньої дальності Р-27 (напівактивне радіолокаційне або теплове наведення) і ближнього бою Р-73 з тепловою головкою самонаведення та великим кутом захоплення.
- У модернізованих версіях — Р-77 з активним радіолокаційним наведенням.
- Для ударів по землі: бомби вільного падіння, блоки некерованих ракет С-8 і С-13, керовані ракети Х-29 і Х-31 у відповідних модифікаціях.
- Контейнери постановки перешкод і підвісні паливні баки в обмежених варіантах.
Радіолокаційна станція Н001 «Меч» здатна супроводжувати до 10 цілей і одночасно наводити ракети на одну. Оптико-локаційна станція ОЛС-27 працює в інфрачервоному діапазоні й дозволяє виявляти цілі без випромінювання. Система попередження про опромінення і засоби РЕБ доповнюють захист. У пізніших модернізаціях (Су-27СМ) радар і кабіну оновили, додавши можливість застосування сучасніших боєприпасів.
Маневреність і маневр «кобра»
Су-27 відомий здатністю виконувати надманеврені фігури завдяки аеродинамічній схемі, тягоозброєності понад 1 на бойових режимах і системі керування, яка допускає вихід за критичні кути атаки. Маневр «кобра» полягає в різкому піднятті носа до 110–120 градусів при збереженні напрямку польоту, після чого літак повертається до горизонтального положення майже без втрати висоти. Швидкість при цьому значно падає.
Вперше публічно фігуру продемонстрував льотчик-випробувач Віктор Пугачов на авіасалоні в Ле-Бурже в червні 1989 року. Раніше подібний вихід на закритичні кути стався під час випробувань з Ігорем Волком. Маневр показує запас керованості й стійкість двигунів на великих кутах атаки, хоча його тактичне значення в реальному бою обмежене через втрату швидкості й енергії. Схожі фігури виконують і пізніші представники родини, зокрема Су-35 і Су-57.
«Кобра» стала візитною карткою Су-27 і продемонструвала Заходу можливості радянської аеродинаміки та системи керування, які на той час не мали прямих аналогів у серійних західних винищувачах.
Модифікації та родина Flanker
Базові варіанти включають одномісний Су-27С (фронтовий) і Су-27П (для ППО без ударного озброєння), а також двомісний Су-27УБ. Експортні машини отримали індекс «К» (Су-27СК, Су-27УБК). Російські модернізації Су-27СМ і Су-27СМ3 покращили радар, кабіну, двигуни (АЛ-31Ф-М1) і розширили номенклатуру озброєння, включно з Р-77.
- Су-30 — двомісний багатоцільовий розвиток на базі Су-27УБ із системою дозаправки; численні експортні версії (Су-30МКИ, Су-30МКК тощо).
- Су-33 — палубний варіант зі складним крилом і посиленим шасі для авіаносців.
- Су-34 — двомісний ударний літак із бічним розташуванням екіпажу.
- Су-35 — глибока модернізація з новим радаром «Ірбіс», двигунами з керованим вектором тяги та оновленою авіонікою.
Китай на базі Су-27СК створив власні J-11 і подальші модифікації. Спільна риса родини — збереження базової аеродинамічної схеми при поступовому нарощуванні можливостей авіоніки й озброєння.
Бойове застосування та сучасний статус
Перший помітний бойовий досвід Су-27 отримав під час ефіопсько-еритрейської війни 1998–2000 років, де ефіопські машини збили кілька еритрейських МіГ-29. У подальшому тип брав участь у конфліктах на пострадянському просторі. З 2022 року Су-27 активно застосовують обидві сторони в умовах повномасштабної війни в Україні.
Українські Повітряні сили успадкували десятки машин після розпаду СРСР. Станом на 2026 рік оцінки відкритих джерел (зокрема огляди флоту 2026 року) вказують на приблизно 19–23 бойоздатних Су-27 різних модифікацій, включно з модернізованими Су-27С1М і Су-27УБ1М. Літаки адаптували під західні боєприпаси: AGM-88 HARM, GBU-39, JDAM-ER і GBU-62. Їх використовують як для перехоплення повітряних цілей (включно з ударними БПЛА), так і для ударів по наземних об’єктах уздовж лінії зіткнення, часто з дистанції, що знижує ризики для пілотів.
Росія продовжує експлуатувати базові Су-27 і модернізовані Су-27СМ/СМ3, поступово замінюючи їх на Су-35 і Су-30СМ. Виробництво базової моделі завершилося в 2010 році, тому всі літаючі планери мають значний наліт і вік. Тип залишається на озброєнні також у Китаї, Казахстані, Узбекистані, В’єтнамі та кількох інших країнах, хоча в більшості випадків це вже не найсучасніші машини в парку.
Су-27 продовжує демонструвати цінність великої дальності, міцної конструкції й можливості нести значне навантаження навіть у четвертому десятилітті служби. Модернізації та інтеграція нових боєприпасів подовжують його бойову кар’єру, хоча обмеження радара й відсутність власних сучасних ракет середньої дальності в базовій комплектації роблять його вразливішим у зіткненнях із новішими платформами.
