Вікторія Сеник народилася 9 січня 1994 року в невеликому Здолбунові на Рівненщині й виросла в родині медиків швидкої допомоги, де замість казок звучали розповіді про врятовані життя та миті, коли все вирішує секунда. Сьогодні вона — обличчя програми «Надзвичайні новини» на ICTV, яка щовечора перетворює кримінальну хроніку на живий діалог із глядачами, пропускаючи кожну історію крізь власне серце.

Її шлях від студентки факультету журналістики Київського національного університету культури і мистецтв до ведучої, яка не боїться сліз і гніву в ефірі, показує, як наполегливість і емпатія змінюють сам жанр. Шлюб із Ігорем, напад на будинок батьків у 2018-му та народження сина під час повномасштабної війни в серпні 2022 року стали не просто віхами біографії, а випробуваннями, що загартували характер і зробили голос Сеник ще ближчим до мільйонів українців.

У 2025–2026 роках вона продовжує вести програму, ділиться життям у соцмережах і підтримує тих, хто захищає країну, доводячи, що сила ведучої — не в холодній масці, а в здатності залишатися людиною навіть серед найважчих сюжетів.

Маленьке провінційне містечко Здолбунів навчило Вікторію цінувати прості речі: сімейні свята, коли тато виносив торт зі свічками під оплески, прогулянки лісом і підтримку рідних, які ніколи не скаржилися на лікарські будні. Батьки-медики заклали в ній вміння бачити за кожною подією конкретну людину — з болем, надією чи страхом. Ця звичка дивитися глибше за факти згодом стала її професійним почерком. Наполегливість, яку вона сама називає головним двигуном, проявилася ще в школі: дівчина мріяла не просто переїхати до столиці, а говорити з неї на всю країну. Переїзд до Києва став стрибком у невідомість, де довелося доводити право на ефір щодня.

Факультет журналістики КНУКіМ відкрив двері, але справжня школа почалася на другому курсі. Вікторія поєднувала навчання з практикою на каналах «Тоніс», «ТВі» та «ПравдаТут». Прямі включення з місця подій, нічні ефіри й адреналін живого кадру навчили її тримати темп і не губитися в хаосі. Вона не хотіла просто читати текст — мріяла розкопувати причини, пояснювати наслідки й давати глядачам інструменти, щоб не стати наступною жертвою. Цей підхід помітив Костянтин Стогній під час кастингу на ICTV. З 2015 року Сеник стала обличчям «Надзвичайних новин», і програма змінилася: красива, тендітна ведуча говорила про жорстокі злочини без маски холодності, іноді зі сльозами, іноді з праведним гнівом.

Її участь у Новомедіа Форумі та робота з найгострішими темами показали, що журналістика може бути голосом тих, хто сам не може говорити.

Щовечора в студії ICTV голос Сеник тремтить від співчуття або твердіє від обурення. Вона не просто озвучує факти — проживає їх. Глядачі писали листи подяки: завдяки програмі хтось наважився звернутися по допомогу в ситуації домашнього насильства, хтось зрозумів, куди дзвонити після ДТП. Під час війни цей голос став ще важливішим: окрім кримінальної хроніки з’явилися історії звичайних українців, які тримають фронт і тил. Сеник залишалася в ефірі, коли могла, показуючи, що робота не зупиняється навіть під сиренами.

Серпень 2018 року приніс подвійне випробування. На початку місяця невідомі в камуфляжі перелізли через паркан будинку батьків у Васильківському районі під Києвом. Усередині була лише мама з однорічною онукою — донькою сестри. Чоловіки почали вибивати двері й погрожувати. Галас сусідів і виклик поліції злякали нападників, які втекли на автомобілі. Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею про порушення недоторканності житла. Вікторія розповіла про це відкрито, не давши історії потонути в мовчанні. Того ж року відбулося весілля з Ігорем — бізнесменом у сфері українського сільського господарства. Їх познайомив чоловік сестри; спочатку іскри не було, але чотири роки щирості розтопили серце. Шлюб став опорою, яка тримала під час подальших випробувань.

Повномасштабне вторгнення застало Вікторію на четвертому місяці вагітності. Вона ховалася в підвалі біля Василькова, де небо розривалося від літаків і ракет, відчувала кожен вибух серцем і боялася втратити дитину. Не могла поїхати далеко від рідних — здавалося, що саме її присутність стає щитом. Пологи відбулися 18 серпня 2022 року в Києві. Сина вона називає «солодким левеням». У інтерв’ю вона розповідала, як віра, молитва й підтримка родини допомогли пройти найважчі тижні, а перші рухи дитини в храмі під час Великодніх днів повернули віру в перемогу. Материнство не зупинило роботу — воно додало нового виміру відповідальності.

Ключові моменти шляху Вікторії Сеник зібрані в таблиці нижче на основі матеріалів українських ЗМІ та відкритих інтерв’ю.

Рік	Подія	Значення
1994	Народження в Здолбунові	Формування характеру в родині медиків
2015	Старт ведучою «Надзвичайних новин» на ICTV	Зміна підходу до кримінальної журналістики через емоції та емпатію
2018	Напад на будинок батьків і шлюб з Ігорем	Випробування професією та поява сімейної опори
2022	Народження сина під час війни	Материнство як новий щит і джерело сили

Ці віхи показують, як особисті випробування не ламали, а посилювали здатність говорити про біль інших. Джерела: матеріали ICTV та публікації українських інформаційних видань.

Цікаві факти

• Вікторія пише вірші з дитинства й читала патріотичний твір в ефірі ICTV, присвячений Незалежній Україні. Її рядки поєднують ніжність і силу — точно як сама ведуча.
• Навіть у холодну пору вона обирає моржування для зарядки енергією. Це допомагає зберігати холоднокровність перед камерою після важких сюжетів.
• Танці та спорт стали її антистресом. Рух допомагає «перезавантажитися» після ефірів, де доводиться проживати чужий біль.
• Вона свідомо руйнувала стереотип, що кримінальну програму має вести «чоловічий» холодний голос. Красива жінка з емоціями зібрала мільйони переглядів саме завдяки людяності.
• Дядько Микола Михайлович Сеник загинув як воїн. Ця особиста втрата лише посилила її патріотизм і бажання розповідати історії героїв.

Сьогодні Вікторія Сеник балансує між студією, сином і підтримкою тих, хто на фронті. У соцмережах вона ділиться моментами життя без зайвого пафосу — і це робить її ближчою. Її робота доводить, що кримінальна журналістика може бути не лише хронікою зла, а й інструментом, який нагадує: за кожною цифрою стоїть людина, а за кожною історією — шанс запобігти наступній. Голос, який не боїться тремтіти, продовжує звучати щовечора, збираючи тих, хто шукає не просто факти, а розуміння.