ПЗРК Ігла — радянський переносний зенітний ракетний комплекс другого покоління з індексом ГРАУ 9К38 і позначенням НАТО SA-18 Grouse. Його прийняли на озброєння 1983 року після спрощеного варіанта «Ігла-1» (9К310, SA-16 Gimlet), який з’явився двома роками раніше. Комплекс призначений для ураження низьколетючих літаків, вертольотів, а в пізніших модифікаціях — також крилатих ракет і безпілотників у зоні приблизно від 500 м до 5,2 км по дальності та до 3,5 км за висотою.

Головна відмінність від сімейства «Стріла» — двоспектральна інфрачервона головка самонаведення й вища стійкість до теплових пасток. Ракета 9М39 має масу близько 10,8 кг, калібр 72 мм і твердопаливний двигун; увесь комплекс у бойовому положенні важить близько 17–18 кг. Пізніше з’явилися спеціалізовані варіанти для десанту, флоту й вертольотів, а 2002–2004 роками — «Ігла-С» (9К338, SA-24 Grinch) з дальністю до 6 км і важчою бойовою частиною.

Станом на 2026 рік базова лінійка залишається в експлуатації в десятках країн, зокрема в Україні, де завод «Арсенал» супроводжує й модернізує комплекси «Ігла-1М». У російській армії її поступово доповнює й замінює ПЗРК «Верба». Цифри в довідниках іноді розходяться на сотні метрів і кілька кілограмів — нижче подано консенсусні відкриті дані з поясненням розбіжностей.

Навіщо створювали комплекс і чим він відрізняється від «Стріли»

Рішення про розробку нового переносного комплексу ухвалили 12 лютого 1971 року. Головним виконавцем стало коломенське КБ машинобудування, головним конструктором — С. П. Непобідімий, теплову головку самонаведення розробляло ЛОМО під керівництвом О. А. Артамонова. Завдання було конкретне: дати піхоті засіб, який працює не лише «в хвіст» цілі, а й на зустрічних курсах і не губить захват після викиду теплових пасток.

Попередні «Стріла-2» і «Стріла-3» добре показали себе проти повільних цілей, але швидко втрачали ефективність, коли авіація почала літати нижче, швидше й масово застосовувати ІЧ-пастки. «Ігла» не була косметичним оновленням тієї ж ракети: змінили головку, логіку наведення, аеродинаміку носової частини й алгоритм підриву. Зовнішньо ракету легко впізнати за голкоподібним аероспайком на обтічнику — саме він дав комплексу назву.

Доведення нової головки затягнулося. Щоб не залишати війська без оновлення, 1981 року прийняли спрощений 9К310 «Ігла-1» із доопрацьованою ГСН від «Стріли-3». Повноцінний 9К38 пройшов державні випробування на Донгузькому полігоні й був прийнятий постановою від 23 вересня 1983 року. Серійне виробництво вели на заводі імені Дегтярьова в Коврові.

Склад комплексу і загальний принцип роботи

У відкритих описах комплекс складається з ракети в герметичній пусковій трубі, знімного пускового механізму з питальником «свій–чужий», наземного джерела живлення та переносного планшета цілевказівки. Пусковий механізм «Ігли» сумісний із ракетами «Ігли-1», що спрощувало логістику в частинах, де одночасно були обидві системи.

Наведення пасивне інфрачервоне: головка реагує на теплове випромінювання двигуна й нагрітих поверхонь літального апарата. У базової «Ігли» застосовують двоколірну (двоспектральну) оптику, яка порівнює сигнали в різних діапазонах і краще відсікає короткочасні спалахи пасток, ніж одноканальні системи попереднього покоління. Після старту ракета летить автономно; оператор не коригує її радіокомандами. Бойова частина осколково-фугасна масою близько 1,17 кг, з яких приблизно 390 г припадає на вибухову речовину; передбачені контактний і ковзний підривники, у частини модифікацій — додатковий неконтактний.

Відкриті оцінки ймовірності ураження винищувача однією ракетою базової «Ігли» без штучних перешкод зазвичай лежать у діапазоні 0,45–0,63; за наявності пасток цифра помітно падає, і саме цей розрив став головним мотивом подальших модернізацій.

Час переведення з похідного положення в бойове — до 13 секунд, час готовності до пуску після захоплення — близько 5 секунд. Робочий температурний діапазон у довідниках вказують від приблизно −40…−50 °C до +50…+55 °C. Це не «всепогодний радарний комплекс»: оптика залежить від хмарності, запиленості, кута сонця й контрасту цілі на тлі землі.

Тактико-технічні характеристики базової «Ігли»

Цифри нижче зібрані з кількох відкритих військово-технічних оглядів. Там, де джерела розходяться, наведено типовий інтервал, а не «єдину істину».

Параметр	Значення (відкриті дані)	Коментар
Індекс / НАТО	9К38 / SA-18 Grouse	Ракета 9М39, труба 9П39
Маса ракети / комплексу	10,6–10,8 кг / близько 17–18 кг	У похідному положенні до ~18,8 кг
Довжина / діаметр ракети	1,57–1,68 м / 72 мм	Розбіжність через різні точки вимірювання
Дальність ураження	0,5–5,2 км	Назустріч зона коротша, ніж наздогін
Висота ураження	10–3500 м	Для швидких реактивних цілей стеля нижча
Швидкість цілі (зустріч / догін)	до 360 / до 320 м/с	У частини описів назустріч до 400 м/с
Швидкість ракети	середня ~570–600 м/с, пік до ~800 м/с	Різні джерела фіксують різні точки траєкторії
Бойова частина	~1,17–1,3 кг (близько 390 г ВР)	Осколково-фугасна

Дані зведені за відкритими статтями wikipedia.org та довідником weaponsystems.net; окремі заводські буклети дають округлені значення. Практична зона завжди вужча за «паспортну»: вона залежить від курсу цілі, її швидкості, висоти, наявності перешкод і стану батареї охолодження головки.

Модифікації: від «Ігли-1» до «Ігли-С»

Лінійка розрослася не через маркетинг, а через різні вимоги родів військ і експортні обмеження. Нижче — основні серійні гілки, які фігурують у відкритій літературі.

• Ігла-1 (9К310, SA-16 Gimlet, 1981). Спрощений варіант із ракетою 9М313. Швидше пішов у серію, має слабшу селекцію пасток, але вже вміє працювати на зустрічних курсах краще за «Стрілу-3». Експортна версія — «Ігла-1Е».
• Ігла (9К38, SA-18 Grouse, 1983). Базова повноцінна система з двоспектральною ГСН і аероспайком. Стала еталоном радянського ПЗРК другого покоління.
• Ігла-Д. Варіант для повітрянодесантних і гірських підрозділів: пускову трубу можна розділити на дві коротші частини для перенесення.
• Ігла-В. Версія для вертольотів і наземної техніки; передбачає спарені пускові й дистанційний пуск (комплекти на кшталт «Стрілець»).
• Ігла-Н. Посилена бойова частина ціною певного зниження швидкості перехоплення; у відкритих описах імовірність ураження зростає на 25–50%.
• Ігла-С (9К338, SA-24 Grinch, державні випробування 2001, серія з 2004). Дальність до 6 км, бойова частина близько 2,5 кг, краща робота по малих і малоконтрастних цілях, включно з БПЛА та крилатими ракетами. Оцінки ймовірності ураження в рекламних матеріалах виробника — 0,8–0,9.
• Ігла-1М / виріб 336-24 (Україна). Модернізація київського ЦКБ «Арсенал»: оновлена ГСН, вища завадостійкість і збільшена дальність стрільби назустріч. Супровід і ремонт — на потужностях «Арсеналу».

Окремо існують корабельні виконання (у західній класифікації SA-N-10) і опорні установки на два контейнери. Для розуміння різниці між трьома головними серіями зручна порівняльна таблиця.

Характеристика	Ігла-1 (9К310)	Ігла (9К38)	Ігла-С (9К338)
Прийняття на озброєння	1981	1983	2002–2004
Дальність, км	до ~5,0–5,2	до 5,2	до 6,0
Висота, км	до ~2,5–3,5	до 3,5	до 3,5
Маса БЧ	~1,17 кг	~1,17–1,3 кг	~2,5 кг
ГСН	теплова, спрощена	двоспектральна ІЧ	покращена, вища селекція
Код НАТО	SA-16 Gimlet	SA-18 Grouse	SA-24 Grinch

Таблиця не замінює формуляр конкретної партії: експортні комплекси могли мати інший питальник IFF, інший склад електроніки й інші обмеження по цілях. Саме тому в конфліктах «Ігла» з одного контейнера й «Ігла» з іншого іноді поводяться по-різному.

Бойове застосування: що підтверджено відкритими джерелами

Комплекс і його спрощений попередник з’являються в десятках конфліктів після кінця 1980-х. Найчастіше в західних зведеннях фігурує саме «Ігла-1», бо вона ширше йшла на експорт. Під час війни в Перській затоці 1991 року іракські розрахунки, за відкритими оцінками, застосували SA-16 проти літаків коаліції; серед підтверджених епізодів — ураження британського Tornado 17 січня 1991 року.

У Боснії 1995 року французький Mirage 2000 втратили після пуску 9К38. У Другій чеченській війні 2002 року збитий Мі-26 призвів до однієї з найбільших одномоментних втрат особового складу на гелікоптері. Комплекси фіксували в Лівії, Сирії, Нагірному Карабасі 2020 року, а також у руках недержавних формувань — саме ця «дружинна» доступність зробила сімейство предметом окремих режимів нерозповсюдження.

В українському контексті відкриті зведення згадують кілька епізодів. 14 червня 2014 року під Луганськом збили Іл-76 ЗСУ; у джерелах як імовірний тип засобу вказують ПЗРК сімейства «Ігла». Після 2022 року публічно повідомляли про застосування «Ігли» й «Ігли-1» проти штурмовиків Су-25, бомбардувальника Су-34, окремі заяви стосувалися крилатих ракет. 4 березня 2022 року біля Чернігова Сергій Чижиков з ПЗРК «Ігла-1» 1985 року випуску збив Су-35 — випадок широко висвітлювали українські медіа саме через вік комплексу.

Один вдалий пуск не робить комплекс «абсолютною зброєю»: на результат впливають ракурс, швидкість, висота, пастки, стан ракети після десятиліть зберігання і те, чи встиг оператор взагалі захопити ціль.

Україна, «Арсенал» і місце комплексу в системі ППО

Для України «Ігла» — не екзотика, а спадщина радянських складів плюс власна модернізаційна гілка. ЦКБ «Арсенал» розробило «Ігла-1М» (336-24) з новою головкою, орієнтованою на кращий захист від ІЧ-перешкод і більшу дальність на зустрічному курсі. Елементну базу головки й паливо для двигунів у різні роки закривали українські підприємства, зокрема НВК «Прогрес» і Павлоградський хімічний завод.

У реальній війні переносний комплекс не замінює середню зенітну ракетну систему. Його ніша — остання лінія над позиціями, колонами, мостами й аеродромами, де ціль уже низько й швидко. Саме тому розрахунки ПЗРК працюють у зв’язці з попередженням від РЛС, акустичним спостереженням і візуальним постом. Без цілевказівки вікно реакції проти реактивного штурмовика вимірюється секундами.

Паралельно ЗСУ отримали західні переносні системи. Це не скасовує «Іглу»: боєприпас, який уже є на складі й який розрахунки вміють обслуговувати, залишається робочим інструментом. Старі ракети потребують регламенту — прострочений хімічний склад двигуна й розряджене джерело охолодження головки зводять паспортні ТТХ майже до нуля.

Порівняння зі Stinger і наступником «Верба»

Американський FIM-92 Stinger легший у зібраному вигляді (близько 14,3 кг проти майже 18 кг у «Ігли»), має іншу логіку селекції пасток і іншу історію модернізацій. За максимальною паспортною дальністю базова «Ігла» часто виглядає не гірше ранніх блоків Stinger, а «Ігла-С» виходить на 6 км. Порівнювати «голі» цифри небезпечно: різна методика замірів, різні типові цілі й різний рівень контрзаходів у конкретній війні.

З 2014 року в російських частинах з’являється 9К333 «Верба». Її головна заявлена відмінність — тридіапазонна оптична головка, яка звіряє сигнали між каналами й гірше піддається засліпленню й пасткам. Відкриті ТТХ наступника: дальність близько 6,4–6,5 км, висота до 4,5 км. «Ігла» при цьому не зникла: вона дешевша в утриманні вже випущеного парку й досі масово присутня на складах країн-операторів.

Цікаві факти

• Назва походить не від «гостроти удару», а від аеродинамічної голки на носі ракети, яка зменшує опір повітря перед обтічником головки.
• Пусковий механізм базової «Ігли» вміє відстрілювати і 9М39, і ракету «Ігли-1», тож у частинах часто тримали змішаний боєкомплект.
• Оцінка вартості одиниці від оригінального постачальника на початок 2000-х — близько 60–80 тисяч доларів США; на нелегальному ринку ціна історично гуляла в широких межах.
• Зовні «Іглу» від «Ігли-1» відрізняють за носом: у повноцінної версії — центральний шпиль, у спрощеної — конус на «тринозі».
• Комплекс експортували більш ніж у 30 країн; окремі партії пізніше опинялися поза державним контролем, через що ПЗРК цього класу окремо регулює міжнародний режим нерозповсюдження.

Обмеження, типові хибні уявлення і правовий контекст

Найпоширеніша помилка в популярних текстах — ставити знак рівності між «Іглою», «Іглою-1» і «Іглою-С». Це три різні рівні електроніки й зони ураження. Друга помилка — вважати будь-який збитий низьколетючий літак автоматично заслугою саме цього комплексу: у зоні війни одночасно працюють кілька типів ПЗРК, ЗУ і навіть стрілецька зброя по вертольотах.

Третя помилка — сприймати паспортні 5,2 км як гарантовану дистанцію в будь-яку погоду. Оптична головка «не бачить» крізь щільну хмару так, як радіолокатор. Четверта — ігнорувати вік ракети. Комплекс 1985 року випуску може спрацювати, як у чернігівському епізоді, але статистично старі партії потребують перевірки, і саме тому армії ведуть облік строків зберігання.

ПЗРК як клас зброї підпадає під жорсткі міжнародні обмеження саме тому, що одна людина теоретично може створити загрозу цивільному авіалайнеру; державний облік, охорона складів і утилізація прострочених ракет — не бюрократична формальність, а умова безпеки польотів.

Станом на 2026 рік сімейство 9К38/9К310/9К338 залишається одним із найпоширеніших переносних зенітних рішень пострадянського світу. Його вже не можна назвати вершиною техніки: тридіапазонні головки нового покоління, мережеві системи попередження й масові БПЛА змінили тактику малої ППО. Водночас для розуміння того, як піхота закриває небо на останніх кілометрах, «Ігла» досі є обов’язковим розділом, а не архівним експонатом.